Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Що сталося з грішми після того, як «ЕкксонМобіл» виписала чеки, в компанії особливо нікого не хвилювало. «Ми — приватні інвестори, — сказав 2005 року речник «ЕкксонМобіл», — і не нам вказувати урядам, на що витрачати їхні гроші». Що спеціалісти «ЕкксонМобіл» добряче знали і про що ніколи не забували, так це про те, що Обіангу належали усі перепускні пункти, через які нафтові компанії мали пройти в Екваторіальній Гвінеї. Але це була єдина плата за проїзд, і ціна не особливо обтяжувала, якщо брати до уваги ту кількість грошей, яку вони висмоктували через прибережні платформи. Навіщо зазирати дарованому коню в зуби? «Вони переймалися лише тим, щоб видобуток нафти з землі супроводжувався мінімумом можливих клопотів, — розповів Сілверштейну Франк Руді, який був адвокатом «ЕкксонМобіл» у 1970-х і послом в Екваторіальній Гвінеї в 1980-х роках. — Існування демократичного уряду не належало до їхніх основних пріоритетів. Це була не їхня справа. І не мусила бути їхньою».
Але, на щастя, хтось таки за цими грішми стежив. Переважна більшість стікалася в банк «Ріггс», штаб-квартира якого розташовувалася просто за рогом Білого дому у Вашингтоні. Інший улюблений син президента Обіанга, Габріель, згодом пояснюватиме, що банк як надійне місце для збереження грошей рекомендував Державний департамент. «Ми хотіли бути певні, — сказав Габріель Пітеру Маасу, — що американські компанії не переживають».
Ну, «Ріггс» так точно не переживав. У певний момент банк утримував на різних рахунках, які контролював Обіанг, ретельно відібрані ним державні службовці, а також члени родини Габріель і Теодоріно, не менш як 700 мільйонів доларів США. Основний рахунок, на які виплати з роялті вносили «ЕкксонМобіл», «Марафон», «Хесс» тощо, президент Обіанг контролював особисто. Джерела інших надходжень не завжди було легко відстежити. У двох окремих випадках віцепрезидент банку «Ріггс», який керував рахунками Екваторіальної Гвінеї, особисто поспішив у розташоване за милю посольство країни, де отримав валізи, напаковані 3 мільйонами доларів банкнотами по 100 доларів, запакованими в целофан, а потім притягнув шістдесятифунтовий пакунок до банківського сховища «Ріггс». «Звідки ці гроші?» — написав колегам інший віцепрезидент. «Нафта — чорне золото — техаський чай!»
Розслідування Сенату США, значною мірою викликане першими репортажами Сілверштейна, розкрило деякі фінансові операції, які підійшли небезпечно близько до Закону про корупцію за кордоном 1977 року, відповідно до якого хабарництво американців, що ведуть бізнес за рубежем, іноземними чиновниками вважається порушенням закону. «ЕкксонМобіл» у жодному разі не була єдиною нафтовою компанією, яка стикнулася з такими обвинуваченнями, але фірма виділялася поміж своїх колег виплатами, які видавалися неймовірно щедрими. За даними розслідування Сенату, «ЕкксонМобіл» ввела президента Обіанга до складу спільного підприємства з розподілу нафти, що збагатило його приблизно на 640 тисяч доларів за умов початкових інвестицій завбільшки у 2300 доларів; старшій дружині Обіанга компанія заплатила щонайменше 365 тисяч доларів сумнівної орендної плати; брату Обіанга вони заплатили приблизно 700 тисяч за охорону (речник «ЕкксонМобіл» пояснив сенатським слідчим, що компанія була свято переконана, що це «ринкова ціна»); міністру внутрішніх справ Обіанга заплатили 236 160 доларів за трудовим договором, а міністру сільського господарства — 45 тисяч доларів за оренду будинку. «ЕкксонМобіл» не могла (або не захотіла) терміново надати комітету вичерпний перелік усіх виплат, зроблених чиновникам Екваторіальної Гвінеї або членам родини Обіанга. Зрештою, було п’ять сотень окремих «контрактів», які треба було ретельно переглянути. «Ділові угоди, на які ми пристали, були повністю комерційними», — пояснив Ендрю Свігер, виконавчий віцепрезидент «ЕкксонМобіл», у вщерть заповненій сенаторами кімнаті під час відкритих слухань. — Вони необхідні, щоб завершити заплановані нам роботи, тобто для розвитку нафтових ресурсів країни, і завдяки цьому і нашій роботі в суспільстві, зробити Екваторіальну Гвінею кращим місцем».
На цю заяву сенатор Карл Левін відповів: «Зробити що?»
«Я знаю, що ви всі в цьому бізнесі конкуренти, — сказав Левін. — Але мушу сказати вам, що не бачу принципової різниці між мати справу з Обіангом і мати справу із Саддамом Хусейном».
Банк «Ріггс» потрапив під роздачу і пішов під ніж. Шанованої фінансової інституції, яка вела свій лік від часів президента Ендрю Джексона і кредитувала мексикансько-американську війну, будівництво Капітолію і купівлю Аляски, більше не було. Після виплати величезних штрафів за звинуваченням у хабарництві, корупції і відмиванні грошей банк продали задарма. Колись славетну мармурову будівлю банку «Ріггс» площею у 42 тисячі квадратних футів (зведена 1903 року, коли президентом був Тедді Рузвельт, з величними іонічними колонами й краєвидом на Білий дім) купив усього кілька років тому сімейний фонд засновника «ринку сміттєвих облігацій» Майкла Мілкена, і невдовзі він стане частиною конференц-центру і музеєм, присвяченим, як ви вже здогадалися, фінансам і підприємництву.
Останній звіт Сенату 2004 року у справі відмивання грошей банком «Ріггс» дуже обережно виказував «ЕкксонМобіл» і побратимам: «Нафтові компанії, які працюють в Екваторіальній Гвінеї, можливо, сприяли корупційній діяльності в цій країні». Але навіть після скандалу й краху банку «Ріггс», через п’ять років справи в Екваторіальній Гвінеї велися, як завжди. Президент Обіанг продовжував утримувати владу й контролювати гроші. А шопоголік і спадковий президент відмовився спустити вітрила. «Дрібніші клептократи могли б підібгати хвоста й втекти, — писав Кен Сілверштейн. — Але не Теодоріно. Він найняв двох юристів для створення [нових] підставних компаній і відповідних банківських рахунків, які б контролював він, але в яких його ім’я не значилося».
А допоки Теодоріно розкошував у фетрових капелюхах, шкарпетках, шитих камінням рукавчиках і порцелянових статуетках Майкла Джексона, «ЕкксонМобіл» і надалі робила те, що мала робити, аби продовжувати викачувати нафту з Гвінейської затоки. Найбільш прибуткова корпорація у світі все ще всіляко прагнула, як сказав би Рекс Тіллерсон, «інформувати громадськість і політиків про складність ведення енергетичного бізнесу таким чином, щоб вони краще розуміли деякі пов’язані з цим проблеми і чому все так, як воно є».
Коли «Х’юман райтс вотч» попросила розповісти, в який спосіб ведуться справи в Екваторіальній Гвінеї, інші нафтові компанії виявили неабияку обачність. Обґрунтували свою «сувору програму відповідності нормам «Закону про корупцію за рубежем», а також їхній заздалегідь поширений «Кодекс ділової поведінки й етики», їхні «найвищі стандарти етичної поведінки» і їхню «відповідність букві й духу законів, чинних в країнах, де вони ведуть діяльність». «ЕкксонМобіл», як і людина на чолі корпорації, тримала фірмову незворушність й була готова пояснити до найменших деталей, чому все так, як воно є. «Практичні реалії ведення бізнесу в країнах, що розвиваються, дуже складні, — відписав «Х’юман райтс вотч» Кеннет П. Коен, віцепрезидент зі зв’язків з громадськістю. — В Екваторіальній Гвінеї, як і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.