Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він сів за стіл і запросив Робін скористатися кріслом, на якому розмістився кривий стос папок.
— Редґрейв передзвонив? — спитав Вінн у Ааміра, виборсуючись із піджака.
— Хто? — перепитав той.
— Сер Стів Редґрейв! — відповів Вінн, ледь помітно закотивши очі до Робін. Вона відчула сором за нього, тим паче що Аамір буркнув «ні» холодним тоном.
— «Рівне ігрове поле»,— пояснив Вінн для Робін.
Він нарешті спромігся зняти піджак і спробував ефектним жестом закинути його на спинку стільця. Піджак одразу зіслизнув на підлогу, але Ґерайнт ніби й не помітив, а натомість поплескав по жовтогарячому логотипу на верхньому листі.
— Наш бла...— ригнув він.— Даруйте... наш благодійний фонд. Незаможні спортсмени і спортсмени-інваліди, знаєте. Купа відомих меценатів. Сер Стів дуже хоче...— він знову ригнув,— пардон... допомогти. Ну, тепер. Я хотів вибачитися. За мою бідолашну дружину.
Здавалося, він дуже тішиться з себе. Краєм ока Робін побачила, як Аамір уважно глянув на Ґерайнта — ніби блимнув і знову втягнувся кіготь.
— Не розумію,— сказала Робін.
— Плутає імена. Повсякчас це робить. Якщо за нею не приглядати, все полетить шкереберть, листи надсилатимуть не тим людям... вона і тебе прийняла за іншу дівчину. Я за обідом з нею розмовляв по телефону, так каже, що з тобою колись спілкувалася наша донька. Вериті Пулгем. Інша хрещениця твого хрещеного. Я їй зразу сказав, що то не ти, і пообіцяв переказати вибачення. Така вона дурненька! Дуже вперта, коли думає, що права, але,— він знову закотив очі й поплескав себе по лобі, утомлений нестерпною дружиною,— я кінець кінцем достукався.
— Ну,— обережно мовила Робін,— я рада, що місіс Вінн зрозуміла свою помилку, бо Вериті вона, здається, не дуже любить.
— Правду кажучи, та Вериті була те ще мале стерво,— усміхнено пояснив Вінн. Робін зрозуміла, що йому приємно вимовляти це слово.— Препаскудно повелася з нашою донькою, розумієш.
— О Боже,— вигукнула Робін. Серце злякано тукнуло під ребрами, коли вона згадала, що Ріяннон Вінн вкоротила собі віку.— Мені дуже шкода. Це жахливо.
— Знаєш,— заявив Вінн, умостився зручніше, відкинувся на стільці до стіни і заклав руки за голову,— ти надто чарівна дівчина, щоб бути пов’язаною з тими Чизвеллами.
Точно напідпитку. Робін відчувала винний запах від нього, а Аамір кинув на начальника ще один гострий, пекучий погляд.
— Що ти робила раніше, Венеціє?
— Працювала в піарі,— відповіла Робін,— але захотіла робити щось корисніше. Піти в політику чи десь у благодійну організацію. Я читала про «Рівне ігрове поле»,— цілком чесно додала вона.— Просто чудово! Ви багато робите для ветеранів, так? Я вчора бачила інтерв’ю з Террі Бірном, параолімпійським велосипедистом.
Її увагу привернув той факт, що Бірнові ампутували ногу нижче коліна — точно як Страйкові.
— Ну звісно, в тебе особистий інтерес до ветеранів,— сказав Вінн.
У Робін аж серце упало.
— Даруйте?
— Фредді Чизвелл,— нагадав Вінн.
— О так, звісно,— закивала Робін.— Хоча я не дуже добре знала Фредді. Він був трохи старший за мене. Звісно, то було жахливо, коли він... коли він загинув.
— А, так, жахливо,— погодився Вінн, але його тон був досить байдужий.— Делла виступала проти війни в Іраку. Була аж дуже проти. А твій дядько Джаспер дуже підтримував війну, щоб ти собі знала.
На якусь мить повітря аж забриніло від невисловленого натяку на те, що Чизвелл отримав по заслузі за свій ентузіазм.
— Ну, не знаю,— сторожко мовила Робін.— Дядько Джаспер вважав військові дії виправданими з огляду на дані, що ми їх мали на той момент. І хай там що,— сміливо додала вона,— ніхто не може звинуватити його в корисливих мотивах, правда ж? Адже його власний син мусив піти на ту війну.
— Ох, ну якщо ти так у це віриш, хто ж сперечатиметься? — відповів на це Вінн. Він жартівливо підняв руки, мовляв, здаюся; стілець сильніше похилився до стіни, і кілька секунд Ґерайнт балансував, а відтак схопився за край столу та знову сів рівно. Чималим зусиллям Робін утрималася від сміху.
— Ґерайнте,— втрутився Аамір,— треба підписати ці листи, якщо ми хочемо відіслати їх до п’ятої.
— Та ще тільки четверта тридцять,— озвався Вінн, глянувши на годинник.— Так, Ріяннон була в юніорській збірній Британії з фехтування.
— Як чудово,— сказала Робін.
— Спортсменка, вся в маму. В чотирнадцять років уже виступала за юніорську збірну Вельсу. Я її постійно возив на змагання. Ми цілі години проводили разом у дорозі! В шістнадцять років вона потрапила до збірної Британії. Але англійці поставилися до неї дуже холодно,— з проблиском кельтського ремства додав Вінн.— Вона не вчилася в котрійсь зі знаменитих приватних шкіл. У них там зв’язки переважували все. Вериті Пулгем, знаєш, геть не мала хисту. Власне, тільки коли Вериті зламала ногу, Ріяннон, яка фехтувала значно краще, взагалі взяли у збірну Британії.
— Розумію,— відповіла Робін, намагаючись тримати баланс співчуття й гаданої відданості Чизвеллам. Не може ж бути, щоб саме за цю історію Вінн мав зуб на їхню родину? Однак фанатичний тон Ґерайнта свідчив про давню образу.— Так, ці речі мають залежати від хисту, ви праві...
— Так і є,— погодився Вінн.— Мають. Ось, глянь на це...
Він покопирсався в гаманці й видобув стару фотографію. Робін простягнула руку, але Ґерайнт, міцно тримаючись за фото, незграбно підвівся, спіткнувся об стос книжок біля свого стільця, обійшов стіл, підійшов так близько, що Робін аж відчула дихання в себе на шиї, і показав їй світлину своєї доньки.
Вбрана у фехтувальну форму, Ріяннон Вінн усміхалася і тримала золоту медаль у себе на шиї. Вона була бліда, з дрібними рисами обличчя, і Робін не побачила великої схожості з батьками — хіба тільки широке розумне чоло трохи нагадувало Деллине. Та через гучне Ґерайнтове дихання в себе у вусі Робін раптом уявила, як Ґерайнт Вінн з отим своїм широким безгубим вишкіром простує коридором, де повно дівчаток-підлітків. Чи це ганебно — сумніватися, що тільки батьківська відданість спонукала його возити доньку по всій країні?
— А що це ти собі заподіяла, га? — спитав Ґерайнт, гаряче дихаючи Робін у вухо. Нахилившись, він торкнувся пурпурового шраму від ножа на її оголеній руці.
Не стримавшись, Робін відсмикнула руку. Нерви навколо шраму ще не до кінця прийшли в норму: вона не терпіла, щоб його торкалися.
— Впала через скляні двері у дев’ять
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.