Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

class="p1">Поки я працював над музикою з Янушем, мене також запрошували за місто до різних будинків, які належали іншим відомим музикантам і місцевим високопоставленим особам. Януш також мав певні привілеї, і він запросив мене до себе на квартиру, а також до батьківської хати. Пам’ятаю, як я зайшов до одного маленького будинку друга Януша, і стіл був накритий на одну людину з тарілкою, на якій був буряк, салат, і свинячі ніжки. У багатьох із цих домогосподарств якщо і було м’ясо, то це були свинячі ніжки. Більше ніхто не їв. Мене запросили за стіл на єдиний стілець, де я все їв. У деяких випадках було очевидно, що я отримував найкращу їжу, яку мали в домі, тому не їсти це було неможливо, навіть з простої ввічливості чи чогось такого. Ці люди були в страшній бідності, але все ж віддали б мені свою останню крихту, щоб я почував себе як вдома. Дуже, дуже горді і милі люди. До сьогоднішнього дня я маю чудові теплі почуття до польського народу. Вони одні з найдобріших і найприємніших людей, яких я зустрічав під час своїх подорожей.

Одним із особливо захоплюючих персонажів, яких я зустрів, був тесть Януша. Він був видавцем, тож працював з владою над тим, що дозволено, а що заборонено друкувати для загального користування. Він працював у розкішному офісі, обшитому дубовими панелями, — це згадка про Мервіна Конна, це ж скільки років пройшло! Поряд з його кімнатою була кімната секретарки, як і в Мервіна. Але ми були в іншому всесвіті, а не на Лестер-сквер.

Я зайшов до нього в кабінет і відразу побачив, що до зустрічі приєднався таємничий чоловік у костюмі. Було абсолютно очевидно, що мене ніде не залишать самого на випадок, якщо я спитаю щось, чого не слід було запитати, або скажу те, чого не слід було б сказати, або мені скажуть те, чого мені не слід було б чути. Ми пили слабенький чай і розмовляли загалом про музику та книги. Уже за кілька днів я навчився бути дуже обережним щодо того, що говорити і чого не казати.

Коли я вже йшов, видавець тихо сказав мені:

- Було б добре, якби ти швидше повернувся. Повернись і випий зі мною чаю завтра, перш ніж підеш додому.

Я так і зробив, і чомусь цього разу ми були самі.

Ячек, який, як завжди, супроводжував мене, почав бліднути.

Видавець запросив мене в іншу кімнату поговорити один на один.

І тоді Ячек зблід ще більш.

Коли видавець зачинив двері, він запитав:

- Що ви знаєте про Варшаву?

- Трохи більше, ніж більшість моїх співвітчизників, але набагато менше, ніж достатньо, — чесно відповів я. – Мені відомо про трагедію Варшави наприкінці війни, коли росіяни перешкоджали зусиллям польського опору і фактично дозволили німцям спалити місто дотла.

- Чи знаєте ви про дітей-солдат, містере Вейкман?

Потім він продовжив розповідати мені про цих дітей-солдатів, які жили в сотнях миль каналізації під Варшавою і сформували якийсь опір. Є статуї на згадку про цих бідних дітей, і було дуже зворушливо почути історію, розказану такою людиною. Росіяни не могли відстежити їх у цій розгалуженій і застарілій каналізаційній системі та не могли їх підірвати, тому що це знищило б каналізаційну систему міста. Потім він показав мені книгу фотографій, графічну хронологію того, що саме росіяни та німці зробили з Варшавою наприкінці війни. Поспішаю додати, що те, що союзники зробили з Дрезденом, було не менш нелюдським, і справді здається, що у війни немає любові до людей, історії, мистецтва та краси. Я пам’ятаю, як нещодавно я розмовляв зі своїм приятелем - американським астронавтом, який сказав, що кожен світовий лідер повинен побувати в космос і подивитися вниз на землю, яка стає лише крихітною цяткою серед мільйонів і мільйонів інших крихітних цяток, щоб вони могли зрозуміти, що наша крихітна цятка є єдиним відомим місцем у цьому всесвіті, де є життя, і тоді, можливо, вони дійдуть іншої думки про повільне її знищення, як, здається, мають намір зробити всі світові лідери.

Назад до кімнати, обшитої дубовими панелями:

- Ніколи не недооцінюй поляків, — сказав мені хазяїн. - Якби хтось сказав, що продають капусту, була б двомильна черга. Останні люди в цій двомильній черзі терпляче б чекали, знаючи, що майже напевно нічого не залишиться, коли вони дійдуть до прилавка. Але вони все одно чекали б. Якщо випаде нагода, спостерігайте за підйомом Польщі: ми найпрацьовитіші люди, яких ви коли-небудь зустрічали.

Я не можу не погодитись. Якби ви утримували тварин так, як тоді виживали деякі поляки, RSPCA[31] притягла б вас до суду.

Я не міг не думати, що в той час Польща була в найгіршому географічному бутерброді: Східна Німеччина з одного боку та Росія з іншого. Це було так сумно. Через кілька місяців після падіння Стіни я повернувся до Польщі, яка тепер мала західний кордон. Зміна була неймовірною. Мій друг, видавець, мав рацію. "Дивіться, як поляки піднімаються", — сказав він… і вони точно підіймалися. Вони прийняли свою новознайдену свободу наполегливою працею та творчістю. Знімаю перед ними капелюха.

Коли я збирався залишити компанію цієї дивовижної людини, яка мала розповісти стільки історій, сидячи в цьому дубовому кабінеті, він нахилився до мене й прошепотів мені на вухо. . .

- Містер Вейкман, будь ласка, нікому не говоріть про це ні слова, але я був одним із тих дітей.