Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 28

Небо за вікном вже починало сірішати. Потерши втомлені очі, я відставила ноутбук, встала з ліжка і підійшла до відчинених навстіж вікон. Виглянула у порожній двір, на повні груди вдихнула свіже ранкове повітря. Легкий вітерець приємно пестив обличчя і бадьорив. Але все одно я відчувала себе до межі втомленою. Може варто все-таки спробувати заснути? Якщо не йти бігати, то залишиться три години до того, як потрібно буде збиратися.

Вирішивши так і зробити, я лягла назад, закрила очі і наказала собі ні про що не думати. Однак, як і в кілька минулих годин, нічого не вийшло. Перед закритими очима проносилися описані Кірою події змушуючи серце знову і знову стискатися від болю. Його болю. Того, який я не розділила з ним. Причини відступили, зникли десь у глибині підсвідомості. Залишився тільки Артем. 

Тоді, дев'ять років тому і зараз - зовсім сам. Чи справді Карина дбала про нього? Або швидше за все це було щось на зразок миттєвого пориву на грунті стресу, який і застала Кіра .... Ну не могла я повірити в те, що ця істерична пластмасова лялька якимось дивом дбала не тільки про збереження колишнього способу життя і якнайшвидше позбавлення від невигідного більше шлюбу.

Мені було не по собі від того, що взялася все ж шукати інформацію в мережі. Ніби шпигую і копирсаюся в брудній білизні. 

Білизни, правда, цієї вважай не було. Самі лише рідкісні і дуже короткі, не довші за одне-два речення згадки про минулу судимість Ігоря, подані прикрою помилкою служителів Феміди.

Зараз же, за винятком кількох фото, на яких Артем в процесі або на ранок після «веселощів», репутація прізвища Бессонов була чи не білосніжною.

 Пискнув телефон. Я навпомацки розблокувала екран і тільки потім розплющила очі.

«Ти що сьогодні бігати не йдеш?»

Разом з його питанням виникло з десяток власних. Від кожного з відповідей на них серце прискорювало біг, а розумні думки лопалися як мильні бульбашки і зникали. Схопившись з ліжка, я підбігла до вікна.

Він був там, у дворі. Одягнений в сірі бігові шорти і білу обтягуючу футболку, стояв недбало спершись об машину. Раптом, ніби щось відчувши, підняв погляд. А я буквально звалилася на коліна сподіваючись, що хлопець мене не помітив. 

Подивилася на годинник. З п'ятнадцять шоста. Зазвичай я виходила на пробіжку за двадцять. Звідки він про це знав? Стежив? Навіщо?

Чому б правда не піти бігати. Все одно спати вже немає сенсу, та я й не засну. А це підбадьорить, та й взагалі що за мода пропускати тренування. І так до сих пір в зал не записалася.

Я витягла з шафи спортивний ліф і футболку з шортами. Вільного крою, приємного бірюзового кольору вони були шалено легкі і зручні. Однак погляд вихопив з стопки речей інший наряд і зачепився за нього. 

Бордового кольору обтягуючий короткий топ і шорти тугі настільки, що я ледь могла в них пересуватися були куплені спонтанно. Розпродаж і поганий день знайшли одне одного, і я кілька місяців тому відвалила кругленьку суму за так жодного разу і не надітий костюм. Тільки тому, що в ньому моя фігура, що не могла похвастати стиглими формами, виглядала не гірше, ніж у горезвісних ангелів однойменного бренду.

Треба ж хоч раз його вдягти. Крім того, здається я запхнула «звичні» речі в шафу забувши відправити в прання. Не надягати ж справді несвіжі речі тільки тому, що другий комплект ще не висох. А вії варто нафарбувати хоча б тому, що я не спала всю ніч. І брови теж.

А ось волосся можна залишити і розпущеним. Вчорашні локони перетворилися в легенькі хвилі і дивовижно плавно заструмували по плечах всього ли після пари рухів щіткою.

Зашнурувавши кросівки, я включила мп3-плеєр і попрямувала до виходу. Замкнувши двері, вибрала іншу мелодію - більш повільну, адже від цієї серце билося ще швидше.

Перед самим виходом з парадного зробила глибокий вдих і легким підтюпцем майже випурхнула у двір дивлячись в протилежну сторону від тієї, на якій знаходився Артем.

Важка долоня опустилася на моє плече всього за кілька секунд. Сподіваюся, здивування на моєму обличчі виглядало природно.

- Артем? Як же ти мене налякав, - в горлі пересохло, а я забула взяти пляшку з водою. 

А він такий сонний, ніби тільки з ліжка. Очі посвітліли і здаються світло-блакитними, вже трохи відросле волосся розпатлане, а на губах м'яка розслаблена усмішка.

- Я гукнув тебе, але вони мені завадили, - теплі пальці витягли мої навушники, ковзнувши по вилицях і підборіддю. По всьому тілу розсипалися мурашки.

- А що ти тут робиш?

- Ти не брала слухавку, я хвилювався, - боже, нехай він завжди так дивиться. Нехай в його очах завжди грають ці вогники - безтурботні, пустотливі ... Палючі.

- Ти не дзвонив.

- Точно, - посмішка стала ширшою, - Писав тільки.

Показав мені екран телефону, на якому під його повідомленням зрадницьки красувався напис «прочитано».

- Вибач, Артем, у мене час, - я припустилася геть, відчуваючи, як палають щоки.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно