Читати книгу - "Будь зі мною , Анна Пахомова"

Антон посміхнувся таким своїм думкам. Він знав що йому робити.

Рішуче натиснув кнопку виклику, телефонуючи своїй тимчасовій секретарці. Після двох коротких гудків, які здались Антону вічністю, на тому боці озвався схвильований голос:

- Так!

- Привіт! – Антон теж хвилювався, але опанував себе, щоб не показати дівчині, як сильно він чекав цього дзвінка. – Як справи?

- Чудово, дякую, - було відчуття, що Віра усміхнулась.

- У тебе є якісь плани на другу половину дня?

- Немає, - Віра відповідала коротко, як на екзамені. Але тут раптом додала лукавинки в голос: - А у вас є пропозиції?

Вона, що з ним фліртує? Ну тримайся маленька звабниця!

- У мене ціла купа пропозицій! – запевнив дівчину Волков, відчуваючи що його губи теж розпливаються  в посмішці. Образ строгого боса тріщав по швах. – Я заберу тебе через півгодини. Куди під’їхати?

- Я в парку,  - відрапортувала Віра. – на розі Соборної і Героїв Майдану вам буде зручно?

- Цілком!

- Що засяяла як новорічна прикраса? – прислухаючись до розмови запитала Лариса, коли Віра поклала слухавку.

- Антон Павлович хоче зустрітись, - не стала робити таємницю із свого побачення Віра.

- Так а чого ти сидиш? – напустилась подруга. – Біжи швидко переодягатись і марафет наводити!

- Ти про що? – щиро здивувалась Віра.

- Ну а ти що на побачення в спортивних штанах підеш? Я тобі що казала про панчохи, спідницю і високі підбори?

- Нема часу,  - відмахнулась Віра. Вона вважала, що і в так виглядає непогано. Але Ларині слова похитнули її впевненість, змусивши сумніватись, чий  правда сподобається вона генеральному директору. А що як він остаточно розчарується?

Віра закусила губу, відчуваючи як її гарний настрій знову скочується вниз.

- Ти чого скисла? – Лара зрозуміла свою помилку, та було вже запізно. – Ти і так гарненька. Та і значення має не те, що на тобі одягнуто, врешті решт! 

- Авжеж,  - Віра піднялась з лавки. – Піду я, щоб ще й не змушувати його чекати. Напишу тобі потім, що і як.

Рівно через тридцять хвилин біля Віри пригальмував шефів джип.

- Привіт! – привіталась Віра сідаючи на переднє сидіння. І трішки заспокоїлась, зрозумівши, що одягнутий Антон Павлович так само як і вона в синій спортивний костюм. Дівчину розбирала цікавість куди вони поїдуть. – І які у нас плани?

- Побачиш, - посміхнувся кутиками губ Антон. – Ти як вчора додому добралась, без пригод?

- Та нормально. Ще й не так пізно було. Я таку дурницю втнула, що поїхала до вас,  - дівчина стала сумбурно вибачатись. Вона до сих пір відчувала себе ніяково від того, що сама напросилась в гості до Волкова. – Якби я знала, що до вас має прийти син…

- Припини,  - попросив її Антон. – Ти ні в чому не винна, і не повинна була поспіхом тікати! По правді Олеся привезла Артема до мене вперше за кілька років. Я навіть уявити  не міг, що вона так зробить.

- У вас погані стосунки з колишньою? -  не втрималась від запитання Віра. Чомусь думка про те, що у Антона Павловича з Олесею неприязнь, тішила дівчину. Вона розуміла, що це неправильно, але не могла нічого з собою вдіяти.

- Це ще м’яко сказано. Вона подала на позбавлення батьківських прав, - не відриваючи погляд від дороги пояснив Антон. Вірі здалось, що вона без дозволу лізе чоловікові в душу, і вона поспіхом зауважила:

- Якщо не хочете розповідати, то я не наполягаю, це не мої справи.

- Хочу! – впевнено відповів Волков. За останні кілька років він мало з ким говорив відверто. Але Віра мало того, що викликала довіру, але й заслуговувала на щирість. – Ми познайомились в Олесею в університеті. Так сталось, що вона випадково завагітніла, я не став уникати відповідальності, і одружився з нею. Не скажу, що між нами були шалені почуття, але того що було я вважаю мало б вистачити для міцної сім’ї.  

- То що ж трапилось?  - само зірвалось у Віри з язика.

- Олеся зустріла іншого чоловіка, і пішла жити до нього, - Дівчина кинула погляд на дорогу, зрозумівши що аж надто пильно слідкує за Волковим. Виявляється, вони вже виїжджають з міста.

Дівчина знову перевела відданий погляд на Антона Павловича. Він був зворушливий у своїй відвертості, вирішила Віра. Обличчя напружене. І пальці стискають кермо, як останню соломинку. Подумати тільки, це чоловік теж може відчувати невпевненість і страх бути відкинутим? Це раптом наблизило його до Віри, зняло з п’єдесталу, на який Віра його поставила в день знайомства.

- Жінка не давала мені бачитись з сином, - продовжив пояснювати Волков. – До вчора я не бачив Артема півроку!

- Тоді я тим більше зробила правильно, що пішла,  - впевнено відповіла дівчина.

Антон глянув на неї скоса, не ставши сперечатись. Замилувався про себе дівчиною – вона була такою милою, навіть із сплутаним вітром волоссям, і трішки збентежена розмовою. В спортивному костюмі здавалась юною і крихкою. Це зворушувало, лякало і збуджувало одночасно.

- Сподіваюсь, батько допоможе вам,  - нарешті підвела крапку в цій незручній розмові Віра. Знову подивилась на дорогу. За містом ошатні дерева стояли в жовтому листі. На узбіччях паркувались автомобілі, і Віра перевела розмову в інше русло: – Це що там роблять всі ті люди?

- Гриби, мабуть, збирають,  - пояснив Антон.

- Клас! Я б теж хотіла,  - вирвалось у Віри. Вона вже і не пам’ятала, коли в останнє вибиралась за місто чи то по гриби, чи просто прогулятись лісом. Мамі все було ніколи, а Лариса такий відпочинок не цінувала.

- Без проблем! – оживився Антон, і  став обирати місце, де б і собі припаркуватись.