Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Думай, що говориш. Я можу й відповісти. Не словами. Якщо ти помітив, люди розмовляють, і присутності свідків не потребують.

— Розмовляють вони. Знайшли місце! А якби увійшов не я, а хтось інший?

Сергій скосив на неї погляд, але Яна вирішила не виправдовуватися. Що це змінить? Вона навіть не запитала, а скоріше констатувала факт:

— Ти вже чув.

— Секрет перестав бути секретом.

— Але ж ми не... — Якщо їй важко обговорювати цю ситуацію з другом, то що казати про інших? — ...не зустрічалися. Якщо навіть ти повірив, то я й не знаю, що робити далі. Може звільнитися?

Сергій притягнув її до себе, ігноруючи протести Віталіка, і обійняв.

— Тільки спробуй. Це ти винний. — Він тицьнув пальцем в Дубовського.

— Я, звичайно, не ангел. Однак звинувачувати мене в тому, чого я не робив, не дозволю.

— Джентльмен поступається місцем жінці. Неперевершено! Значить, Яні накажеш віддуватися?

— Потрібно знайти того, хто тріпається і не думає.

— Думаю, що якраз навпаки — поставив собі за мету, тому й тріпається. Але ти чим думав, коли Яну сюди притягнув? Гадаю, що після усієї цієї... брехні, вона зустрічей з тобою не шукала.

— Я лише хотів побалакати. Крім тебе нас ніхто разом не бачив.

— Ти впевнений? А може, все ж бачив? Наприклад, якийсь хірург з Торонто.

— Боже! — Серце Яни підстрибнуло й затарахкотіло. — Він повинен був показувати Гришаку операційну.

— Можливо, але я застав його під цими дверима.

— Він... — Розсердився? Засмутився? Розчарувався? Переконався?! — Він що-небудь сказав?

— Ян, розбирайся ти зі своїм хлопцем сама.

Вона дуже сумнівалася, що після того що сталося, може називати Остапа своїм хлопцем, але не хотіла допитувати Сергія при Віталіку. Розмова стала занадто особистою для обговорення втрьох.

— Хлопець! — пирхнув Дубовський. — Чого ж він не зайшов, не влупив мені? Слабо?

— Мрієш про бійку? Це я можу організувати, — Вороний засунув Яну за спину. — Не втручайся. Нехай самі домовляються. Досить й тих пліток, що вже літають коридорами лікарні.

 — А ти хто такий, щоб мені мораль читати? Чим кращий?

Яна розвернулася та попрямувала до виходу. У неї не залишилося сил рознімати сперечальників.

— Ти куди? — схаменувся Віталік, коли вона вже відкрила двері.

— Працювати. На мене пацієнти зачекалися. І... дякую, Сергію.

— Я нічого особливого не зробив, — Вороний знизав плечима. — Ти тримайся. Гаразд? Все налагодиться.

— Мабуть.