Читати книгу - "Хижа"

— Я не розумію, чому ми так опираємося, — задумливо мовив Мак. — Зараз це видається такою дурницею.

— Благодать теж має свій час, Маку, — розвивав думку Ісус, – якби у Всесвіті жила лише одна людина, усе було б просто. Але варто з’явитися ще одній, і ти знаєш, що станеться. Кожне ваше рішення залишає після себе слід, впливаючи на час, стосунки й решту рішень у житті. З того, що здається суцільним безладом, Тато плете дивовижний гобелен. І вона робить це з благодаттю.

— Отже, все, що мені залишається, — це йти за нею, — зауважив Мак.

— Саме так. Нарешті ти починаєш розуміти, що означає бути справжньою людиною.

Діставшись причалу, Ісус застрибнув нагору й нахилився, щоб допомогти Макові. Вони посідали й стали бовтати босими ногами по воді, зачаровано спостерігаючи, як вітер збурює поверхню озера. Першим тишу порушив Мак:

— Місце, де я побачив Міссі, було небом? Як же воно нагадує наші краєвиди!

— Відверто кажучи, Маку, наша кінцева мета — це не те уявлення про небо, яке засіло у твоїй голові, скажімо, ворота з перлин чи вулиці, вимощені чистим золотом. Насправді, це очищений Всесвіт, який дійсно схожий на світ, у якому ви живете.

— А як щодо перламутрових воріт і золота?

— Ці речі, мій брате, — почав Ісус, лігши на дошки й заплющивши очі, щоб насолодитися денним теплом, — прообраз мене й жінки, яку я кохаю.

Мак подивився на нього, щоб переконатися, чи це не жарт.

— Це прообраз моєї нареченої — Церкви, тобто окремих особистостей, які утворюють духовне місто, посеред якого тече ріка життя, а на її берегах ростуть дерева з плодами, що загоюють рани народів. Місто завжди відкрите, ворота зроблені з цілих перлин… — Ісус розплющив одне око й зиркнув на Мака, — які символізують мене! — передбачивши наступне запитання, він пояснив: — Я маю на увазі перлини, Маку, — єдине дорогоцінне каміння, народжене болем, стражданням і смертю.

— Розумію, ти — єдиний шлях до міста, але… — Мак замовк, шукаючи слушних слів, — ти говориш про Церкву як про кохану, однак я впевнений, що ніколи її не зустрічав. Вона не схожа на те місце, яке я відвідую щонеділі, — Мак адресував ці слова більше собі, сумніваючись, чи варто казати таке вголос.

— Це через те, Маку, що ти бачиш лише установу, створену людьми. Я прийшов заснувати зовсім інше. Це не споруди й не програми. Я бачу людей і їхнє життя, відчуваю живий подих єдності всіх тих, хто любить мене.

Макові незвично було чути таке про Церкву, втім, це його не здивувало, а, навпаки, принесло полегшення.

— Як мені приєднатися до такої Церкви? — запитав він. — До жінки, яку ти любиш без тями?

— Дуже просто, Маку. Усе впирається в стосунки й уміння ділитися. Це те, що ми робимо зараз, коли відкриті й доступні для оточуючих. Просто й далі роби це. Моя Церква — люди, а життя — стосунки. Ти не можеш досягти цього сам. Це моя робота, і я в ній дуже вправний, — сказав Ісус, усміхаючись.

Для Мака ці слова стали ковтком свіжого повітря. Як легко! Ніякого виснаження, списку потреб, багатогодинного просиджування в церкві й витріщання на спини малознайомих людей. Усе полягає в умінні ділити своє життя з іншими.

— Але постривай…

У Мака раптом з’явилося безліч запитань. Можливо, він щось не так зрозумів. Усе чомусь видавалося надто простим. Однак він стримався. Люди роблять прості речі надзвичайно складними тому, що, напевне, остаточно загублені й надто незалежні. Він вирішив не поспішати із запитанням, бо почав уже потрохи розуміти. Запитувати про це тепер — немов жбурнути грудку землі у криницю з чистою водою.

— Забудь, — це було все, що він спромігся вимовити.

— Маку, тобі зараз не обов’язково все розуміти. Просто будь зі мною.

Наступної миті Мак вирішив наслідувати Ісуса і ліг поруч із ним на дошки причалу, прикривши рукою очі від сонця, щоб мати можливість милуватися передобідніми хмаринками.

— Якщо відверто, — визнав він, — для мене «вимощені золотом вулиці» не мають якогось особливого значення. Мені вони завжди видавалися нудними, позбавленими краси, яку можна побачити в тобі.

Поки Мак насолоджувався моментом, панувала майже цілковита тиша. Вчувався лише шепіт вітру, що пестив дерева, та сміх струмка, який ніс свою воду до озера. День був надзвичайним, а краєвиди захоплювали подих неймовірною красою.

— Хотілося б з’ясувати… Здається, у тебе мало спільного з ретельно спланованою релігійною діяльністю, яка мені добре знайома.

— Ретельно спланована, як ти кажеш, релігійна машина може поглинати людей! — відрізав Ісус. — Безліч справ, які роблять в моє ім’я, насправді часто не мають зі мною нічого спільного і, нехай ненавмисно, але суперечать моїм задумам.

— Отож, тобі не подобаються ані релігія, ані релігійні установи, — зробив висновок Мак, сам не впевнений у тому, чи поставив він запитання, чи висловив спостереження.

— Я не створюю інституції, ніколи цього не робив і не буду.

— А як щодо інституту сім’ї?

— Сім’я — це не інститут, а стосунки, — Ісус пояснював упевнено й терпляче. — Як я вже сказав, я не створюю установи. Цим займаються ті, хто вдає із себе Бога. Так, мені не дуже подобається релігія, — визнав він із сарказмом і додав, – так само, як, до речі, економіка й політика, — його обличчя помітно спохмурніло. — А чому, власне кажучи, вони мають мені подобатися? Ця людська «трійця» спустошує землю та ошукує тих, про кого я піклуюся. Скільки сум’яття й неспокою вона приносить тим, хто з нею не пов’язаний!

Мак вагався, не знаючи, що й сказати. Це сягало вище за його розуміння. Помітивши, що погляд Мака дещо потьмянів, Ісус зменшив оберти.

— Якщо простіше, то ці людські установи — інструменти, які люди використовують для створення ілюзії захищеності й контролю. Адже вони бояться невизначеності, тремтять перед майбутнім. Установи, структури та ідеології — це марна спроба відчути впевненість і безпеку там, де їх нема. Це справжнісінька підробка! Лише я, а не системи, можу гарантувати безпеку.

«Неймовірно!» — це було все, що встиг подумати Мак. Схему, за якою він, а також усі, кого він знав, намагалися скеровувати своє життя, було зруйновано.

— Отже, — Мак розмірковував над почутим, але ще далеко не все міг зрозуміти. — Отже? — роздуми-таки довелося перетворити на запитання.

— У мене немає порядку денного, Маку. Зовсім навпаки. Я прийшов, щоб дати Життя. Життя з подостатком. Моє життя, — Мак усе ще силкувався зрозуміти. — Просту й щиру насолоду від дружби, що зароджується.

— Зрозумів!

— Робити спроби жити без мене, без постійного діалогу супутників на життєвому шляху, те саме, що намагатися ходити по воді наодинці. Ти просто не зможеш! А коли спробуєш, хай би якими добрими були твої наміри, однозначно потонеш, — заздалегідь знаючи відповідь, Ісус запитав: — А ти колись рятував людину,