Читати книгу - "Хижа"

Мак вагався, але таки ризикнув і запитав:

— Одна річ досі мене непокоїть… щодо Міссі. — Ісус підійшов і присів поруч. Мак нахилився вперед, упершись ліктями в коліна, і дивився повз руки на гальку під ногами. Зрештою спромігся вимовити: — Я постійно думаю про те, що вона була в тій машині одна, і їй було страшно…

Ісус підсунувся ближче, поклав руку Макові на плече й міцно обійняв, а потім лагідно промовив:

— Маку, вона була не одна. Я її не забув. Ми ні на мить її не забували. Я не міг залишити її чи тебе, так само, як не міг залишити себе.

— Вона про це знала?

— Так, вона знала. Але усвідомила це не одразу, бо страх і збентеження переповнювали її душу. Щоб дістатися сюди від табору, знадобилися години, і це дало нам можливість поговорити. Міссі заспокоїлася після того, як Сарайю оповила її своїм миром.

Мак намагався обміркувати те, що почув, не здатний вимовити й слова.

— Ми з Міссі друзі, хоча їй тільки шість років. Ми розмовляємо. Вона не мала жодного уявлення про те, що мало статися. Насправді вона більше хвилювалася за тебе й інших дітей, розуміючи, що ви не можете її знайти. Вона молилася за вас, за спокій у ваших серцях.

Мак знову не зміг втриматися від сліз. Цього разу він не намагався їх приховати. Ісус ніжно пригорнув його до себе.

— Маку, не думаю, що тобі варто знати всі подробиці. Упевнений, що вони нічим не допоможуть. Скажу лише одне: не було такої миті, коли я не був би поруч. Вона сповнилася мого миру й виявилася такою хороброю! Ти можеш нею пишатися.

Сльози й далі котилися по щоках, але, як помітив Мак, вони стали іншими. Він більше не був самотній. Без жодного сум’яття він плакав на плечі того, любити кого був народжений. Він відчував, що з кожним схлипуванням зникає напруга й приходить звільнення. Нарешті він набрав у легені якомога більше повітря, видихнув і підняв голову.

Потім мовчки підвівся, закинув черевики на плече й пішов у воду. Він здивувався, коли після першого кроку під ногами, що занурилися у воду до кісточок, відчув дно, але не звернув на це уваги. Зупинився, про всяк випадок закачав ногавиці й зробив іще один крок у крижану воду. Цього разу ноги занурилися до литок, потім — до колін, а Мак ішов далі. Озирнувшись, він побачив, що Ісус стоїть на березі зі схрещеними на грудях руками й спостерігає.

Зрештою Мак знову подивився на протилежний берег. Він не знав, що відбувається, проте від наміру йти далі не відмовився. Підстав для хвилювання не було, бо Ісус був поруч. Хоча перспектива тривалого запливу в холодній воді не вабила, він був упевнений, що зможе переплисти озеро, якщо це буде необхідно.

На щастя, коли Мак зробив наступний крок, замість того, щоб зануритися глибше, він почав підніматися, аж поки досяг поверхні. Лише після цього до нього приєднався Ісус, і вони разом рушили до хижі.

— Тобі не здається, що, коли ми робимо щось разом, виходить краще? — запитав Ісус, усміхаючись.

— Бачу, мені ще вчитися й учитися, — Мак усміхнувся у відповідь. Він зрозумів, що насправді немає значення, йти чи плисти — головне, щоб Ісус був поруч. Здається, він починав йому довіряти, хоча це були перші боязкі спроби. — Дякую, що був поруч, що розповів про Міссі. Адже я відтоді ні з ким про неї не говорив. Мені було просто страшно. Зараз я почуваюся інакше.

— Морок приховує справжні розміри страху, брехні й жалів, — пояснив Ісус. — Вони видаються більшими в темряві, оскільки це тіні, а не реальність. Коли ж усередину потрапляє світло, ти починаєш бачити їх такими, які вони є насправді.

— Але чому ж ми намагаємося тримати весь цей мотлох усередині? — запитав Мак.

— Мабуть, так безпечніше. У дитинстві, коли намагаєшся вижити, — це точно безпечніше. Згодом дорослішаєш, але тільки зовні, а всередині залишаєшся в темній печері дитиною, оточеною чудовиськами, поповнюючи за звичкою їх колекцію. Ми ж усі колекціонуємо речі, які мають для нас певну цінність. Пам’ятаєш?

Мак усміхнувся. Він знав, що Ісус має на увазі Сарайю, яка збирала його сльози.

— А як це може змінюватися в тих, хто блукає в пітьмі, скажімо, у мені?

— Як правило, поступово, — відповів Ісус. — Не забувай, що ти нічого не здатен змінити сам. Дехто намагається це зробити, копіюючи певні моделі поведінки або граючи в інтелектуальні ігри. Але чудовиська нікуди не зникають, а чекають на свій шанс.

— І як мені тепер бути?

— Робити й далі те, що вже робиш, — учитися жити, усвідомлюючи себе бажаним і любим. Людям зрозуміти це непросто, бо їм складно віддавати. Усе, чого ми прагнемо, — це щоб ви повернулися до нас, і ми жили у вас усередині й були одним цілим. Лише тоді ми зможемо взаємозбагачуватися. Справжня дружба мусить бути реальною, а не уявною. Ми повинні жити одним життям, вашим життям, в тандемі, крокуючи одним шляхом. Ми ділимося любов’ю й вмінням любити, а ви — своїми ремствуваннями, скаргами й незадоволенням.

Мак голосно засміявся та штовхнув Ісуса в бік.

— Зупинися! — закричав Ісус і завмер. Спершу Маку спало на думку, що він міг його образити, але побачив, що Ісус уважно дивиться у воду. — Ти бачив? Дивися, вона знову підпливла!

— Хто? — Мак підійшов ближче й примружився, намагаючись роздивитися, що викликало такий інтерес.

— Дивись, дивись, — пошепки мовив Ісус. — Яка краса! Майже два фути завдовжки! — І тоді Мак нарешті побачив її — величезну форель, що пливла лише за кілька футів у них під ногами й не звертала жодної уваги на метушню вгорі, спричинену її появою.

— Я намагаюся зловити її вже впродовж кількох тижнів, а вона все дражниться, — Мак із подивом спостерігав, як Ісус кидався з боку в бік, намагаючись не відстати від риби, та зрештою відмовився від цієї ідеї. Схвильований, наче дитина, він вигукнув: — Яка ж вона пречудова! Мабуть, ніколи її не зловити.

Сцена, що розгорнулася перед очима Мака, вразила його до глибини душі.

— Ісусе, а чому б тобі не наказати їй… стрибнути до тебе в човен чи зачепитися за гачок? Хіба ти не володар усього, що існує?

— Звісно, — Ісус нахилився, щоб провести рукою по воді, — але яке в цьому задоволення? — Він підняв голову й засміявся.

Мак не знав, плакати йому чи теж сміятися. Він раптом усвідомив, як сильно полюбив цього чоловіка, який був Богом.

Ісус обернувся, і вони разом продовжили свою подорож до причалу. Поки вони йшли, Мак встиг поставити ще одне запитання:

— Чи можу я дізнатися, чому ти не розповів мені про Міссі раніше, наприклад, учора, рік тому чи?..

— Помиляєшся, якщо вважаєш, що ми цього не хотіли. Ти не помічав, що в своїй скорботі нічого доброго про мене не думав. Я звертався до тебе безліч разів,