Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

— І розумничка, — сусід виніс мене з ванної кімнати. Декілька швидких кроків, і ми опинилися в моїй спальні. Він акуратно поклав мене на ліжко і вкрив важкою ковдрою. — Зараз я повернуся. Постарайся нічого не наробити за час моєї відсутності, — реготнув Руслан і зник за білими дверима.

Зуби перестали вибивати чечітку від холоду, приємне тепло, подароване бавовняним вбранням, поступово огортало мене.

Не знаю скільки часу я провела наодинці із собою, але я вже добряче зігрілася. Хотілося заснути та забути все як страшний сон, принаймні я на це дуже сподівалася.

Не змогла стримати позіхання. І ще одне. Очі мимоволі злипалися, грозячись різко занурити мене у тривожну дрімоту.

— Навіть не здумай спати, — грізний наказ Руслана, і я сіпнулася на ліжку, надаючи собі незворушного вигляду. Мовляв, а хто взагалі збирався спати?

— Я на тебе чекала, — пробелькотіла осиплим голосом. — Що це в тебе? — позіхнула, кивком показуючи на піалу в його руках і присіла біля узголів'я ліжка.

— Чай, чорний і дуже міцний, — сусід послужливо простяг мені велику посудину, — пий, алкашику ти мій недосвідчений.

— Не хочу, Руслане. Мені погано, — зморщила ніс, відчуваючи, як недавня нудота повертається. Ненавиджу чорний чай, а тим більше міцний, — мені треба відпочити, і все саме пройде, — я відклала посуд на тумбочку і з головою накрилася ковдрою.

Але спокійно заснути мені не дали. Сусід нахабно зірвав з мене бавовняне укриття і одним ривком посадив під руки назад на подушки.

— Таню, це не жарти, — з особливою завзятістю він знову простягнув мені ту злощасну піалу, — пий, швидко. Інакше викличу нарколога. В мене є один знайомий лікар. Нехай поставить тобі крапельниці.

— Руслане, я тобі казала, що ти нестерпний? — злісно прохрипіла. Дунула на гарячий чай і зробила перший ковток. На диво, міцний несолодкий напій не виявився чимось бридким. Його реально можна пити.

Вже сміливіше випила ще. Потім ще. Сама не помітила, як на дні піали залишилися лише дрібні листочки чаю.

Справді, полегшало. У голові трохи прояснилося, та й нудота кудись зникла.

— Не так і важко, правда? — посміхнувся сусід. — А тепер можеш поспати, — не чекаючи на мою відповідь, він накрив мене по шию м'якою ковдрою.

Вже пірнаючи в солодке забуття, я відчула, як позаду мене слабко продавилося ліжко і величезні долоні лягли мені на живіт, притягуючи мене ближче до їхнього власника.

— Що ти робиш, Руслане? — сонно пробурмотіла, не розуміючи, чи це реальність. — У тебе є своя кімната...

— Постережу тебе до ранку, від гріха подалі, — реготнув сусід і уткнувся носом мені в маківку, — а то знову доведеться рятувати тебе, недолугу.

Хотіла відповісти щось уїдливе, але сил зовсім не залишилося. І я лише втомлено гмикнула. Нічого. Я завтра з ним поговорю. А зараз точно відпочивати.