Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Вранці прокинулася від відчуття, що хтось ніби пером водить по моїй щоці. Відкрила очі й побачила Феррікона. Він махав хвостом туди сюди просто біля мого лиця.

– Уітмор, – зраділа я – ти живий!

– А ти як думала? Ця потвора, звичайно добре мені врізала, утім, я ж дух, і мене не так вже й просто вбити.

– Алеж, я бачила, в тебе лапи були перебиті!

– А, пусте, – він сіпнув вухами – це ж просто моя оболонка. Її завжди можна поправити – ось, бачиш! – він пострибав на чотирьох лапах.

– Як ти зміг?

– Трішки енергії і я мов новенький. Чув, у Себастіана справи йдуть не дуже?

– Ти в нього був? – сіла на ліжку.

– Ага, там сила силенна цілительнець. Роберт хоче впевнитися в тому, що сказала ця Ґрета. – я вловила в його голосі нотки роздратування.

– Вона тобі не подобається?

– Та не знаю, навіть, – він сіпнув хвостом – проте, здається, вони всі кажуть те ж саме, що і вона.

– Слухай, в мене є книга про пустельних чудовиськ, там не всі, та може, там знайдеться той Шипіс.

Ми погортали книгу і знайшли зображення чорної ящірки з точно такими крилами, які були в Лжесебастіана, тільки значно меншими. Під малюнком розповідалося про її розміри та способи вбивства. Також, була примітка про те, що отрута впливає не на тіло мага, а на магічні потоки, тому знищити її, може лише сама магія потерпілого. Нижче приводилася статистика смертності – сорок процентів магів зазвичай не виживають.

– Як думаєш, Себастіан житиме?

– Не знаю, на жаль, поки я не відчуваю якихось зсувів в його стані, треба почекати кілька днів.

– Що ж, все одно Ґрета мене звідти вигнала. Не схоже, щоб я їй дуже сподобалася.

Уітмор тільки хмикнув.

Я не помилилася, мене у кімнату до Бастіана не пускали.

Того ж дня з газет дізналася, що в забороненій частині міста стався прорив і більше двадцяти чудовиськ напали на абсолютників, двоє з них загинули. Флору ж, звичайно, ніхто повертати не збирався.

Роздумуючи про все це, я пригадала, що монстр звертався до всіх нас так, наче добре знав, принаймні, до дядька точно. Невже, все це було розіграно тільки, щоб дістатися до мене? Хоча, в мене ж магії кіт наплакав, нащо я б йому згодилася? То може, він хотів вбити саме Себастіана?

Але, мене цікавило й інше, як він спромігся перетворитися на такого монстра. Так, у чорних магів і абсолютників темніють очі. У Себастіана я бачила, як його енергія перетворюється на щупальця, одначе, це не фізичне перетворення, просто бойове закляття.

На другий день після нападу, дім заповнили дізнавачі, слідчі й навіть, абсолютники. Всі вони ретельно вивчали місце злочину, змушуючи мене знову і знову повторювати одне й те саме. Спостерігаючи, як вони сканують замок, шукають прориви у захисті, я щиро сподівалася, що таки якась зачіпка буде знайдена.

Утім, все виявилось марним.

Ані Марті, ані Глорі про події, що сталися вдома не розповіла.

Марта впала у відчай, я ж намагалася її заспокоїти, втім, і сама не дуже вірила в те, що кажу.

Так минув тиждень. Стан Себастіана погіршувався. Один раз мені, навіть, дозволили його відвідати.

Білий, як крейда, із запалими щоками й чорними венами, які тепер охоплювали груди та тягнулися вздовж шиї до лиця. Серце стисло від жалю.

Ґрета стояла поряд зі мною.

– Як думаєте, чому він не бореться, він же сильний маг?

Вона знизила плечима.

– Фізично і магічно з ним все в порядку, тобто, магічні потоки не розірвані. Отрута циркулює по них, та з якоїсь причини його власна магія не агресивна до неї, не сприймає її як загрозу.

– І що ж робити?

– Тільки чекати.

Мені закортіло спитати, чого саме? Коли він помре? Та в будь-якому разі, це не провина цілительки.

Ввечері ми з Уітмором знов роздивлялися документи і замальовували руни.

– Послухай, ти казав, що відчуваєш хворобу дядька?

– Ага. – кивнув Феррікон.

– А що ти відчуваєш щодо Себастіана?

– Майже, те саме, що сказала тобі Ґрета, однак, дещо ще. Я і сам хотів тобі про це сказати.

– Про що саме?

– Розумієш, таке враження, що є якесь закляття, що не дає йому зцілитись, я бачу як його магія просто змішується з отрутою.

– Але, що це може бути? А хоча! Стривай, я якось підслухала розмову дядька із Себастіаном про ритуал захисту, який проходять всі абсолютники, може діло в ньому, до того ж я бачила як червоні руни з'являлися у нього на шкірі, навіть замалювала їх, проте значення так і не знайшла. Пам’ятаєш, просила тебе глянути?

– Ану покажи!

Подивившись мої малюнки, Уітмор заперечно хитнув головою.

– Я ці знаю, це справді захисні руни, навряд чи вони якось на нього впливають. Навіть навпаки, повинні допомагати контролювати силу.

Я відчувала як мене охоплює відчай. Раптово, згадала слова дядька про пустелю.

– А що, як це вплив пустелі? Він там часто бував останнім часом. Дядько попереджав Себастіана, що все скінчиться погано.

– Можливо, та я майже нічого про пустелю не знаю.

Він трохи помовчав.

– Взагалі-то, є один спосіб, який допоможе очистити його магію. Він древній.

– І ти так довго мовчав! Він же от-от помре!

– Розумієш, він не надто безпечний, для тебе в першу чергу.

– Чому?

– Тому що, для цього потрібно встановити зв'язок з серцевинним каменем, кров'ю звичайно, і якщо він тебе не прийме – ти можеш померти.

– Чому він може мене не прийняти? Ти ж казав, що я берегиня, і саме вони встановлюють зв'язок з каменем.

– Так, втім, не завжди енергія каменю і самої берегині збігаються. Якщо ж, тобі пощастить, то ти пробудиш Ортида та зможеш попросити його допомогти Себастіану, забрати те, що не дає йому вилікуватись.

– То, серцевинний камінь і є Ортидом?

– Не зовсім так. Можна сказати, що Ортид прив’язаний до нього.

– А до якого каменя треба звертатися до того, що у мене вдома, чи тут?