read-books.club » Сучасна проза » Віолета, Ісабель Альєнде 📚 - Українською

Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

119
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Віолета" автора Ісабель Альєнде. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 86
Перейти на сторінку:
людського та ненадійність світу. Через тридцять років, вкрите іржею і поточене часом, воно з’явилося на фото в одному журналі як історичний пам’ятник.

Хосе Антоніо сформулював гасло, яке мені завжди здавалося надто цинічним: «Після катастрофи купують нерухомість». Бо й справді: ніколи ми не мали такого попиту на наші збірні будинки, як тоді, коли треба було піднімати з руїн села й міста, і ніколи не було стільки пропозицій земельних ділянок для зведення наших поселень.

На свої заощадження я почала купувати золото, бо в країні вибухнула інфляція і наша валюта девальвувалася настільки, що Хуліанові спало на думку купувати в казино жетони і возити їх в одне казино у Лас-Вегасі, де жетони були ідентичними, і обмінювати їх на долари. Пару разів він провернув цей трюк під носом у мафії, але потім злякався: загроза, що його можуть прошити кулями в пустелі Мохаве, переважила насолоду від ризику. Тим часом моє золото законно росло в ціні у сутіні банківського сховку. Єдиний, хто був у курсі того, що я стала на шлях збагачення, був мій брат, який мав другий ключ від сейфа.

Якось у неділю Фабіан Шмідт-Енґлер прийшов додому до Хосе Антоніо, аби порадитися з ним як з адвокатом щодо однієї конфіденційної справи. Мій брат, який завжди співчував йому через те, що тому випало нещастя одружитися зі мною, люб’язно його прийняв. Фабіан пояснив, що в нашому регіоні оселилася численна група німецьких іммігрантів, які заснували рільницьку колонію і потребують послуг обачливого адвоката.

Ми чули суперечливі чутки про колонію Есперанса. Казали, що в ній заправляє військовий злочинець-утікач; там діялося щось загадкове, колонія нагадувала в’язницю, була обтягнута колючим дротом і ніхто не міг туди увійти, ні звідти вийти. Фабіан спростував ці небилиці. Він сказав моєму братові, що знає її керівника і кілька разів бував там як ветеринар. Ці іммігранти живуть у мирі, згідно з твердими принципами праці, порядку та гармонії. Колонія не мала проблем із законом, та іноді доводилося мати справу з державними чиновниками, які бували прискіпливими.

Хосе Антоніо ця справа видалась непевною, і він відмовився під претекстом того, що дуже зайнятий у своїй компанії. Прощаючись, він ніби між іншим запитав у Фабіана, чи той бува не думав про визнання мого з ним шлюбу недійсним.

— Там нема про що думати, — відказав Фабіан.

Утім, через кілька років мій чоловік прийшов у офіс «Рустикальних домів», аби продати уневажнення нашого шлюбу, бо йому потрібні були гроші на фінансування лабораторії. Було знайдено спосіб заморожувати сім’я на невизначений термін, і це відкривало незліченні можливості у світі тваринної і людської генетики. Хосе Антоніо сторгував ціну, склав угоду, половину грошей дав Фабіану, а решту перевів на його рахунок, коли суддя визнав наш шлюб недійсним. На це я віддала частину моїх золотих монет. Так я стала незаміжньою жінкою, коли найменше того сподівалася.

Третя частина. Відсутні (1960 — 1983)

14

Озираючись назад, я розумію, що втратила Ньєвес значно раніше, ніж думала. Моїй доньці було чотирнадцять, коли Хуліан вирішив, що замість обов’язкових канікул у Санта-Кларі вона проведе час із ним — лише удвох, медовий місяць батька і дочки. Він втратив надію зробити з Хуана Мартіна «чоловіка», тобто чоловіка свого штибу. Його син був незграбним і романтичним юнаком, якого більше цікавили книжки Альбера Камю і Франца Кафки, ніж журнали «Playboy», які батько привозив йому з Маямі, і який волів зі жменькою таких самих, як він, одержимих друзів дискутувати про марксизм та імперіалізм, ніж десь у тихому куточку лапати подруг своєї сестри.

У наступні роки Хуліан брав Ньєвес зі собою у поїздки і навчив її керувати автомобілем і копілотувати літак. Коли він застукав її на тому, що вона курить і допиває залишки коктейлів у склянках, то почав забезпечувати її ментоловими цигарками і навчати мистецтва помірного пиття, хоча сам пив без міри. Незабаром Ньєвес почала виклично вдягатися і малюватися, наче моделька, аби красуватися зі своїм батьком у кабаре і казино, де вони робили ставки за гральними столами і при цьому ніхто не здогадувався скільки їй років; обоє жартували, що всі її приймали за останній Хуліанів добуток. Від отриманих нею в дитинстві опіків залишилися тільки ледь помітні шрами — гадаю, завдяки втручанню Яйми. Хуліан казав, що своєю красою вона спиняла вуличний рух. У вісімнадцять років вона співала модні пісні в готелях і казино, де клієнти давали їй чайові, і Хуліанові це здавалося дуже кумедним. Йому подобалася ця гра: збуджувати жадання в інших чоловіках, показуючи свою доньку з безпечної відстані, але він відлякував будь-якого юнака, що наближався до неї. «Так у мене ніколи не буде хлопця, тату», — нарікала Ньєвес. «Хлопець — останнє, що тобі потрібне у твоєму віці. Йому доведеться переступити через мій труп», — відказував він.

Тим часом я жила в нашій країні з Хуаном Мартіном, який вивчав історію і філософію. На думку його батька, то була марна трата часу і нічого не варте заняття. Позаяк університет розташований у столиці, я винайняла там для нас обох квартиру, але бачилися ми нечасто: я однією ногою була в Сакраменто і часто літала в Сполучені Штати, аби побачитися з Ньєвес. Мій син надовго залишався сам.

Мій шлюб було визнано недійсним, коли я найменше цього хотіла. Я звикла до переваг свого становища: для практичних цілей у мене була свобода, для задоволення пристрасті — темпераментний чоловік, який попри багаторічну звичку, неминуче спільництво і накопичену злість досі міг підкорити мене поцілунками. Яким довгим є рабство жадання! Ніколи воно не було таким принизливим, як в середині мого життя, коли у дзеркалі я бачила жінку, на душі й тілі якої позначились п’ятдесят років боротьби і втоми. Натомість до Хуліана вік був поблажливий: він вирішив, що йому завжди буде тридцять, і йому це майже вдалося. Він залишався молодим, безжурним, веселим бабієм до того віку, коли решта смертних уже стоять однією ногою в могилі. «Єдине, про що людина шкодує в кінці, це про гріхи, яких не вчинила», — казав він.

Періоди мого єднання з Хуліаном були позначені збудженням і стражданням. Я готувалася до цих зустрічей, мов наречена, чекаючи моменту, коли ми залишимося наодинці, обнімемося з відродженою пристрастю і кохатимемося з мудрістю, яку дає чималий досвід, я спатиму, притиснувшись до його спини і вдихаючи запах здорового і сильного чоловіка, прокидатимусь, ошаліла від пестощів і снів, ми оголені питимемо першу ранкову каву, ходитимемо, узявшись за руки, вулицями, розказуючи одне

1 ... 42 43 44 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віолета, Ісабель Альєнде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віолета, Ісабель Альєнде"