Читати книгу - "Необхідні речі"

Такі аборигени, реальні чи гіпотетичні, без сумніву, мали власні ритуали вмиротворення. Вони не особливо допомагали, коли гора прокидалася й швиргала блискавиці та вогняні потоки на їхні села, проте, звісно, всіх заспокоювали, коли гора сиділа тихо. Піт Джерзик не мав якихось високих ритуалів, якими б можна було поклонятися Вілмі. Здавалося, в цій ситуації підійдуть прозаїчніші методи. Наприклад, рецептурні препарати замість євхаристійних гостій.

Він домовився про зустріч із Реєм Ван Елленом, єдиним сімейним лікарем у Касл-Року, і пояснив, що йому потрібні якісь засоби від нервів. Робочий графік у нього повна херня, пояснив він Реєві, а зі зростанням розміру комісійних стає дедалі важче залишати робочі проблеми на робочому місці. Зрештою він вирішив, що настав час перевірити, чи може лікар виписати йому щось, щоб трохи згладити ці шорсткі краї.

Рей Ван Еллен ні бельмеса не тямив у процесах продажу нерухомості, але приблизно уявляв собі напругу від життя з Вілмою. Він підозрював, що Піт Джерзик переживав би набагато менше стресу, якби взагалі не виходив з роботи, але, звісно, не в його компетенції так говорити. Він виписав рецепт на ксанакс, перелічив звичні застереження й побажав доброму чоловікові удачі й Божої допомоги. Він міркував, що Пітові на дорозі життя в тандемі з цією особливою кобилою знадобиться те й інше, до того ж немало.

Піт приймав ксанакс, проте не зловживав. А також не розповідав про це Вілмі – вона б осатаніла, якби дізналася про пігулки. Він обачно тримав рецепт у себе в портфелі разом із паперами, до яких Вілмі зовсім не було діла. Пив по п’ять-шість пігулок на місяць, здебільшого в дні перед Вілминими місячними.

Минулого літа Вілма погиркалася з Генрієттою Лонгмен, власницею й керівницею «Перерви на красу» на Касл-Гіллі. Усе через зіпсутий перманент. Після первинного обміну криками наступного дня в «Маркеті Гемпгіллів» між ними відбувся ще один, а потім іще один на Мейн-стріт через тиждень. Останній ледь не переріс у вуличну бійку.

Опісля Вілма крокувала туди-сюди по будинку, ніби левиця в клітці, клянучись, що вона дістане ту суку, що вона її до лікарні доведе.

– Їй реально знадобиться Перерва на Красу, коли я з нею розберуся, – крізь зціплені зуби цідила Вілма. – От побачиш. Я завтра туди піду. Піду туди і З Усім Розберуся.

Піт, дедалі більше тривожачись, усвідомив, що це не пусті погрози, Вілма налаштована серйозно. Один Бог знає, яку дикість вона може вчворити. Він уявляв собі, як Вілма занурює голову Генрієтти у діжку з їдким слизом, від чого жінка до кінця життя залишиться лисою, як Шинейд О’Коннор[49].

Піт сподівався, що за ніч відбудуться якісь переміни настрою, але Вілма прокинулася наступного ранку ще злючіша. Він би й не повірив, що таке можливо, якби цього не сталося. Темні кола під очима промовисто засвідчували про безсонну ніч.

– Вілмо, – кволо промовив він. – Не думаю, що це хороша ідея – піти сьогодні в «Перерву на красу». Як на мене, якщо це обдумати…

– Я вже все обдумала вночі, – відрізала Вілма, переводячи на нього той свій страшно байдужий погляд, – і вирішила, що, коли покінчу з нею, вона більше нікому не зможе спалити корені волосся. Коли я покінчу з нею, їй собака-поводир знадобиться для того, щоб унітаз знайти. А якщо ти, Піте, вирішив до мене придовбатися, ви собі з нею можете купити тих сраних псів з одного приплоду німецьких вівчарок.

У розпачі, не певний, чи це спрацює, але не в змозі придумати інший спосіб відвести катастрофу, Піт Джерзик дістав із внутрішньої кишені портфеля флакон і вкинув пігулку ксанаксу Вілмі в каву. Після цього вирушив на роботу.

Вельми буквально, для Піта Джерзика то було перше причастя.

Увесь день він провів у болісному очікуванні й прийшов додому нажаханий тим, що знайде там (мертву Генрієтту Лонгмен і Вілму в тюрмі – найчастіша фантазія). Проте він утішився, коли побачив, що Вілма на кухні, співає собі.

Піт глибоко вдихнув, опустив емоційний протиударний екран і запитав її, що сталося з пані Лонгмен.

– Вона відчиняється аж о дванадцятій, а на той час я вже була не настільки зла, – пояснила Вілма. – Але все одно туди сходила, щоб пояснити їй, що до чого, – я ж пообіцяла, врешті-решт. І знаєш, вона мені запропонувала склянку хересу і сказала, що хоче повернути гроші!

– Вау! Чудово! – вигукнув Піт, заспокоєний, утішений.

І так скінчилася l’affaire[50] з Генрієттою. Кілька наступних днів він усе очікував, коли лють Вілми повернеться, проте цього не сталося – принаймні в цьому.

Піт роздумував, чи не порадити Вілмі сходити до лікаря Ван Еллена й самій отримати рецепт на заспокійливе, проте після довгих обачних роздумів відкинув цю думку. Вілма його до пня розіб’є – а може, й до ноги, – якщо він порадить їй ПРИЙМАТИ ЛІКИ. ПРИЙМАТИ ЛІКИ – це для нариків, а заспокійливе – для нариків-слабачків. Вона проживатиме життя на її умовах, тому дякую, дуже дякую. І, крім того, неохоче підсумував Піт, правду важко заперечити: Вілмі подобається скаженіти. Вілма у своєму шалі – повноцінна Вілма, сповнена вищої потреби.

І він любить її, так само як тубільці того гіпотетичного тропічного острова, без сумніву, люблять велику богиню Грім-гору. Його святобливість і страх насправді лише підсилюють те кохання. Вона ВІЛМА, сама собі господиня, і він намагається відхилити її зі шляху лише коли боїться, що вона може себе травмувати… що, через містичне переісточення кохання, також травмує і його.

Відтоді Піт підсовував їй ксанакс тричі. Третій – і найстрашніший – раз випав на Ніч Закаляних Простирадл. Він нестямно намагався запропонувати їй чашку чаю, і Вілма зрештою погодилася випити (після короткого, але неймовірно приємного діалогу з Психованою Нетті Кобб). Він заварив міцного напою й кинув туди не одну пігулку, а дві. Побачивши, як знизилася температура на її внутрішньому термостаті наступного ранку, Піт значно поспокійнішав.

Були речі, яких Вілма Джерзик, упевнена у своїй владі над розумом чоловіка, не знала. Ці речі стримали Вілму від того, щоб пробити своїм «юґо» двері дому Нетті та обскубти їй ріпу вранці в п’ятницю.

Вілма не забула про Нетті, і не пробачила їй, і не почала хоч трохи роздиратися сумнівами про те, хто ж поглумився над її постільною білизною. Жодні ліки на землі не дали б такого ефекту.

Невдовзі після того, як Піт рушив на роботу, Вілма сіла в авто й повільно проїхала по Віллоу-стріт (на задньому бампері маленького жовтого «юґо» була наліпка, що