Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

тому, чим зайняти своїх підлеглих. Для морального стану нема нічого згубнішого за неробство; і він дивувався, як ото шкіпери на стародавніх вітрильниках примудрялися знаходити заняття своїм екіпажам під час тривалих багатомісячних плавань. Не могли ж вони весь час лише те й робити, що лазити по вантах чи драїти палубу.

А щодо науковців, то з ними все вийшло навпаки. Вони постійно пропонували провести якісь тести та експерименти, які, перш ніж затвердити, необхідно було ретельно вивчити. І якби він дозволив їм це, то вони, дуже обмежені за цих обставин, негайно монополізували б геть усі канали зв’язку корабля.

Головний антенний комплекс нині містився на рівні ватерлінії, і його безперервно шарпали хвилі, тож «Ґалексі» не могла більше спілкуватись із Землею прямо. І все доводилося тепер передавати через Ганімед, на частоті кількох нещасних мегагерців. Єдиний відеоканал, що поки діяв, був «окупований» передовсім, і капітан мав чинити упертий спротив безперервним нахабним вимогам земних телемереж. Та й не дуже багато в мандрівників було того, що могли вони показати глядачам тих телеканалів, хіба що відкрите море, тісні внутрішні приміщення та екіпаж, який, хоч і мав бадьорий дух, дедалі більше обростав волоссям.

А ще капітанові здалося, що незвичайно велика частина інформаційного трафіку, який надходив до них, призначалася чомусь його другому помічникові Крісові Флойду, що відправляв назад зашифровані й такі короткі відповіді, що з них нікому сторонньому не було зрозуміло, про що йдеться. Тож Лаплас вирішив нарешті поспілкуватися з цим молодиком.

— Містере Флойде, — звернувся він до нього в приватній обставі своєї каюти. — Я був би вам вельми вдячний, якби ви просвітили мене, чим займаєтеся тут іще, крім вашої основної роботи.

Флойд розгублено зиркнув на капітана, а наступної миті вчепився у стіл, бо саме в цей момент корабель злегка гойднуло раптовим поривом вітру.

— Я хотів би, сер, але мені заборонено.

— Чи можу я запитати ким?

— Щиро кажучи, я не впевнений, що знаю.

І це була чистісінька правда. Кріс підозрював, що то був АСТРОПОЛ, але ті двоє спокійних та серйозних джентльменів, які інструктували його на Ганімеді, чомусь не надали йому такої інформації.

— Як капітан цього корабля я хотів би знати, що тут відбувається, особливо за обставин, що склалися. Якщо ми виберемося звідси, я проведу наступні кілька років свого життя, відповідаючи на запитання слідчої комісії. І ви, мабуть, також.

Флойд спромігся лише на криву посмішку.

— Тож навряд чи варто рятуватися, еге ж, сер? Усе, що я знаю, це те, що якесь впливове агентство передбачало певні неприємності в ході цієї експедиції, але не знало, у яку форму вони виллються. Мені просто сказали остерігатися. Боюся, що в мене це вийшло не дуже добре; але, здається, на той час я був для них єдиною, яку вони встигли знайти в останній момент, людиною з потрібною їм кваліфікацією.

— Не думаю, що ви в чомусь винні. Хто ж міг уявити собі, що Роузі… — Капітан затнувся, вражений раптовою думкою.

— Чи не підозрюєте ви ще когось? — запитав він у Флойда. Не вистачало лише додати «Мене, наприклад?», але ситуація й без того була вже доволі параноїчною.

Флойд на якусь хвильку задумався, а потім, очевидно, вирішив-таки сказати:

— Мабуть, я мав би поговорити з вами раніше, сер, але ви, здавалося, були такі зайняті. Я впевнений, що до цього якось причетний доктор ван дер Берґ. Він, як вам відомо, з Ганімеда, а вони — народ дивакуватий, і я їх зовсім не розумію…

І зовсім не люблю, додав він подумки. Якісь вони надто відособлені… не дуже привітні до людей з-поза меж Ганімеда. Проте навряд чи можна було їх винуватити в цьому: напевне, усі першопрохідці, що намагаються освоїти нові, незаселені території, такі самі суворі та схожі одне на одного.

— Ван дер Берґ?.. Гм-м… А як щодо інших науковців?

— Звісно, їх перевірили. Усе абсолютно законно, і нічого незвичайного за жодним з них не помічено.

Слід сказати, це було не зовсім правдою. Приміром, доктор Сімпсон мав більше дружин — принаймні одночасно, — ніж дозволяв суворий закон, а в доктора Гіґґінза була велика колекція вельми курйозних книжок. І другий помічник Флойд не дуже розумів, навіщо йому все це розповідали; можливо, куратори просто хотіли вразити його своїм усезнайством. Кріс тоді подумав, що робота на АСТРОПОЛ (чи що воно там було) може бути по-своєму цікавою та мати певні переваги.

— Дуже добре, — сказав капітан, відпускаючи цього детектива-любителя. — Але, будь ласка, повідомте мене, коли виявите щось — узагалі будь-що, — що може вплинути на безпеку корабля…

За обставин, що склалися, важко було уявити, що то могло бути. Про можливість якогось нового нещастя думати вже нікому просто не хотілося.

Розділ 36. Чужий берег

Навіть за двадцять чотири години до того, як той острів з’явився на обрії, усе ще не було відомо напевне, чи не пронесе «Ґалексі» повз нього й чи не віднесе вітром у порожнечу центральної частини океану. Її місцеперебування, згідно з радарними даними з Ганімеда, регулярно оновлювалося на великій карті, яку всі на борту уважно вивчали з тривогою в очах по кілька разів на день.

Та навіть якщо «Ґалексі» й досягне суходолу, то її проблеми, можливо, тільки почнуться. Вона може, приміром, замість спокійно викинутися на зручний пологий пляж, розбитися на шматки об скелястий берег.

Виконувач обов’язків капітана містер Лі чудово все це усвідомлював. Він і сам зазнав був колись кораблетрощі на круїзному катері, двигуни якого вийшли з ладу в критичний момент біля берегів острова Балі. Небезпека там була мінімальна, хоча становище й видавалося дещо драматичним, тому тепер він не мав ані найменшого бажання знову пережити щось подібне, особливо зважаючи на те, що тут, на Європі, не було берегової охорони, яка могла б прийти на допомогу.

У їхньому непростому становищі це була іронія воістину космічного масштабу. Ось, іще мало не вчора, цей, один із найсучасніших транспортних засобів, виготовлених будь-коли людиною, на борту якого вони тепер перебували, здатен був перетнути всю Сонячну систему, а сьогодні він їх не слухався, і відхилити його курс більше, ніж на кілька метрів, було неможливо. Однак вони все ж таки не були абсолютно безпорадними; Лі мав іще кілька козирів у рукаві.

Поверхня Європи випиналася так круто (бо цей супутник набагато менший від Землі), що насельники плавучого зорельота помітили той острів лише за п’ять кілометрів, щойно він вигулькнув із-за обрію. На превелику втіху Лі, жодної скелі, яких він так боявся, поблизу не було;