Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

- Ви, мабуть, складаєте йому більшу ціну, ніж воно заслуговує, майоре,- відказав містер Домбі.

- Ні, сер,- настоював майор.- Мій маленький приятель, сер, підтвердить вам, що Джозеф Бегсток - простий, нехитрий, правдомовний старий чолов’яга, сер, і більш нічого. Ваш хлопець, сер,- стишив голос майор,- житиме в історії. Ваш хлопець, сер, незвичайна дитина. Бережіть його, містере Домбі.

Містер Домбі дав зрозуміти, що постарається.

- Оцей хлопчик, сер,- довірливим тоном вів далі майор, штурхонувши свого супутника ціпочком,- син такого собі Бісерстона з Бенгалії... Білла Бісерстона з нашого полку. Ми з його батьком, сер, були кревні друзяки. Скрізь, сер, тільки й чути було, що за Білла Бісерстона та Джо Бегстока. І, думаєте, я не бачу хиб у цьому хлопцеві? Аж ніяк. Він - дурний, сер.

Містер Домбі глянув на дискредитованого містера Бісерстона, якого він знав не краще, ніж майор, і співчутливо сказав: «Справді?»

- Так воно й є, сер,- ствердив майор.- Він - дурень. Джо Бегсток ніколи не ховає правди. Син мого старого друга Білла Бісерстона - зроду дурень.- Тут майор зайшовся сміхом і сміявся, аж доки зовсім зчорнів.- Мій юний приятель, сер, готується до школи, містере Домбі? - спитав майор, прийшовши до пам’яті.

- Я ще не вирішив остаточно,- відповів містер Домбі.- Але не думаю. Він занадто тендітний.

- Якщо він тендітний, то ви цілком маєте рацію, сер,- схвалив майор.- Тільки круті хлопці могли витримати в Сандгерсті. 22 Ми катували там один одного, сер. Ми підсмажували новаків на малому вогні, сер, і підвішували униз головою з вікна третього поверху. Джозеф Бегсток, сер, висів, прив’язаний за п’ятки, тринадцять хвилин за шкільними дзигарями.

На підтвердження цієї історії майор міг би послатись на свою шкіру. Вона й справді виглядала так, ніби він висів трохи задовго.

- Але завдяки цьому й стали такі, як є, сер,- сказав майор, поправляючи жабо на сорочці.- Ми були з заліза, і все це загартувало нас. Ви надовго сюди, містере Домбі?

- Я буваю тут раз на тиждень, майоре,- відповів той.- Зупиняюся в Бедфордському готелі.

- З вашого дозволу, сер, я матиму за честь відвідати вас у готелі,- сказав майор.- Джой Бі, сер,- не з тих, що набридають людям, сер, але й містер Домбі - не звичайна людина. Дуже зобов’язаний моєму юному приятелю, сер, за честь познайомитись із такою людиною.

Містер Домбі в надзвичайно чемних виразах висловив свою подяку, а майор Бегсток погладив Поля по голівці й сказав, що невдовзі очі Флоренс зводитимуть з розуму молодих джентльменів. «Та й старих, сер, коли хочете знати»,- докинув майор, хихикнувши, піддав своїм ціпком духу містерові Бісерстону і рушив геть разом з цим молодим джентльменом мало що не клусом, розкарячивши ноги, поважно крутячи головою та покашлюючи.

У згоді з власною обіцянкою майор завітав до містера Домбі, а містер Домбі, переглянувши попередньо список військових офіцерів, віддав візит майорові. Потім майор відвідав містера Домбі в Лондоні і ще раз приїхав до Брайтона в одній з ним кареті. Коротше кажучи, майор і містер Домбі заприязнилися надзвичайно щиро й надзвичайно скоро, і, містер Домбі сказав своїй сестрі, що майор не тільки справжній військовий, а й дещо більше, бо має дуже непересічне уявлення про важливі речі, не пов’язані з його фахом.

Нарешті, привізши до дітей міс Токс з місіс Чік і знову заставши в Брайтоні майора, містер Домбі запросив його пообідати до себе в Бедфордський готель, а попередньо поздоровив міс Токс з таким знайомим і сусідою. Незважаючи на посилений стукіт серця, викликаний цими компліментами, вони не були їй неприємні, бо піднімали її в чужих очах і дали змогу продемонструвати скромність та збентеження, що їх вона була зовсім не проти виявити. Під час обіду майор дав їй чимало приводів для цього, бідкаючись, що вона покинула його й Принцесин майдан, а що ці бідкання, видно, приносили йому велику втіху, то все йшло просто чудово.

Тим більше, що майор узяв на себе керівництво розмовою і виявив до цього такий же незмірний апетит, як і до різних страв, серед яких він майже запорпався, посиливши цим свою здатність розпалюватись. Звичайна мовчазна стриманість містера Домбі тільки сприяла цій узурпації. Майор почував, що його сонце сходить у повному блиску, і в пориві власної дотепності навів таку безліч нових видозмін свого імені, аж сам собі дивувався. Одне слово, усі були задоволені й визнали, що майор невичерпний у розмові, і коли він, вже пізно ввечері, після, затяжної партії у віст, пішов до себе, містер Домбі ще раз поздоровив розчервонілу міс Токс з таким знайомим та сусідою.

Повертаючись до свого готелю, майор цілу дорогу проказував до себе й про себе «хитрющий, сер... хитрющий, сер... збіса хитрющий!», а сівши у крісло в своїй кімнаті, зайшовся безгучним реготом, що інколи нападав на нього і завжди наганяв страх на інших. Регіт тривав так довго, що чорношкірий денщик, який дивився на майора здаля і нізащо в світі не наважився б підійти ближче, двічі чи тричі подумав, що той уже конає. Усе тіло майора, а надто голова та обличчя, розбухло, як ніколи доти, і перед очима денщика колихалося і двигтіло щось масивне кольору індиго. Нарешті регіт перетворився у вибух кашлю, а коли цей останній трохи вщух, майор уривчасто загримів:

- Ну-ну, мадам, ну-ну! Місіс Домбі, так, мадам? Не думаю, мадам. Не бути цьому, доки Джо Бі здатен устромити вам палицю в колесо. Дж. Бі наздогнав вас, мадам. Його ще не вибито з сідла, сер. Вона мудра, сер, мудра. Але Джош мудріший. Він не спить, він пильнує. Старий Джо не спить, сер!

Останнє твердження, безперечно, було правдиве - жахливо правдиве. Лишалося воно таким більшу частину ночі, що минула серед подібних вигуків упереміш з нападами кашлю та ядухи, які лякали весь будинок.

Наступного по цьому дня (то була неділя), коли містер Домбі, місіс Чік і міс Токс сиділи за сніданком, знай вихваляючи майора, в кімнату вбігла Флоренс. Обличчя їй заливав рум’янець, очі іскрилися радістю.

- Тату, тату! - скрикнула вона.- Тут