Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Не пропливли ми й трьох днів, як знявся великий шторм, що цілих п'ять днів гнав нас на північний схід, а потім на схід. Далі буря вщухла і стало на годині, але весь час подував досить міцний вітерець із заходу. На десятий день за нами погналися два піратські кораблі123 і скоро наздогнали нас, бо мій шлюп, занадто навантажений, сидів глибоко, і ми йшли дуже повільно, та й до того ж не мали чим боронитися.

Пірати взяли нас на абордаж майже одночасно з обох боків і, як навіжені, скочили на шлюп, очолювані своїми ватажками, але, побачивши, що всі лежать ниць на палубі (такий був мій наказ), вони лише пов'язали нас міцними мотузками і, поставивши вартових, кинулися обшукувати судно.

Серед них я помітив одного голландця, що, здавалося, мав деяку владу, хоч і не був капітаном жодного з кораблів. Упізнавши в нас англійців, він заджерґотів своєю мовою, присягаючись, що позв'язує нас спинами один до одного й повикидає всіх у море. Я досить добре розмовляв по-голландському і, пояснивши йому, хто ми такі, просив його, зваживши на те, що ми християни і протестанти, підданці сусідньої держави, що є союзником його батьківщини,124 поклопотатися за нас перед капітанами, щоб вони зглянулись на нас. Але ці слова ще дужче розлютили голландця; знову повторивши свої погрози, він повернувся до супутників і з великим запалом почав говорити щось, мабуть, японською мовою, раз у раз повторюючи слово «крістіанос».

Більшим піратським судном командував капітан-японець, який трохи розмовляв каліченою голландською мовою. Підійшовши до мене, він поставив мені кілька запитань і, діставши на них відповідь у дуже покірливому тоні, сказав, що нас не вб'ють. Віддавши низький поклін капітанові, я звернувся до голландця і сказав йому, що мені боляче бачити в язичника більше милосердя, ніж у свого ж таки брата християнина. Та незабаром мені довелося пошкодувати про свої необачні слова, бо цей окаянний нечестивець, не спромігшись умовити капітанів кинути мене в море (на це вони, обіцявши вже, що мене не вб'ють, не могли погодитись), наполіг на іншій карі для мене, що кожному здалася б гіршою за смерть. Матросів моїх розподілили порівну між обома піратськими кораблями, а на мій шлюп призначили нову команду. Мене вирішили залишити в невеликому човнику з парою весел, вітрилом та провізією на чотири дні. Капітан-японець із своїх власних запасів ласкаво подвоїв мою пайку і не дозволив нікому обшукувати мене. Коли я сідав у човен, голландець, стоячи на палубі, обкладав мене найжахливішою лайкою та прокльонами, які тільки міг знайти в своїй мові.

Приблизно за годину перед тим, як ми побачили піратів, я зробив виміри й визначив, що ми перебували на 46° північної широти і 183° довготи.125 Опинившись на деякій відстані від піратів, я з допомогою кишенькової підзорної труби виявив на обрії пасмо островів, що лежали на південний схід од мене. Я нап'яв вітрило і за три години, при попутному вітрі, дістався до найближчого з них. То була гола скеля, але в розколинах її я знайшов чимало пташиних яєць; викресавши вогню та розпаливши верес і сухі водорості, я спік собі ці яйця на вечерю. Взятої з корабля провізії я не займав, вирішивши зберегти її на якомога довший час. Ніч я перебув під захистом скелі на підстилці з вересу і спав зовсім непогано.

Наступного дня я доплив до другого острова, далі - до третього й до четвертого, то йдучи під вітрилом, то веслуючи. Щоб не надокучати читачеві подробицями моїх злигоднів, скажу тільки, що на п'ятий день я добувся, нарешті, до п'ятого з бачених мною островів, який лежав на зюйд-зюйд-ост від попереднього.

До нього було далі, ніж я гадав, і мені довелося пливти цілих п'ять годин. Я обплив майже весь острів, перше ніж знайшов місцину, де можна було зручно висісти: маленьку затоку, разів у три ширшу за мій човен. На острові були самі скелі, тільки подекуди на нім росли кущики трави та всякого запашного зілля. Я забрав з човна свій невеличкий запас провізії і, підживившись трохи, заховав залишки їжі в печері, яких на острові було дуже багато. Потім я знайшов по скелях чимало яєць і заходився збирати сухі водорості та траву, щоб ранком спекти собі на них яйця (я мав при собі кремінь, кресало, губку й запалювальне скло). Ніч я пролежав у печері біля своїх запасів. За постіль мені правили ті самі водорості й трава, які мали піти на багаття. Незважаючи на втому, спав я дуже мало, бо відчував неспокій, думаючи про неможливість вижити в такій безлюдній місцевості і про трагічну смерть, яка мені судилася. З туги та безнадії я не здужав навіть підвестися і виліз з печери тільки тоді, коли був уже білий день. Годину-дві я блукав серед скель; небо сяяло блакиттю, а сонце було таке гаряче, що доводилось відвертати від нього обличчя. Раптом навколо стемніло, але зовсім не так, як буває, коли набіжить хмара. Озирнувшись, я побачив між собою та сонцем якесь величезне непрозоре тіло, що рухалося в напрямку острова. Воно пливло на висоті, як мені здалося, двох миль і застувало сонце протягом шести чи семи хвилин, але я не помітив, щоб у повітрі похолоднішало або щоб потемнішало небо; я наче стояв у затінку під горою. Коли невідоме тіло наблизилось до мене, стало очевидно, що воно складається з твердої речовини і має рівне, гладеньке дно, яке яскраво блищало, відбиваючи поверхню моря. Я стояв на узгір'ї ярдів за двісті від берега й бачив, як це громаддя знизилося до одного рівня зі мною за якусь англійську милю від мене. Я видобув свою підзорну трубу і виразно розгледів багато людей, що сновигали по його спадистих, як здалося мені, боках, але що вони там робили, розібрати не міг.

Природна любов до життя викликала в мене приплив радощів, і в мені знов прокинулася надія, що ця пригода так чи інакше допоможе мені визволитися з цієї глушини та з безпорадного становища, в якому я опинився. Але воднораз читач навряд чи зможе уявити собі подив, що огорнув мене, коли я побачив у повітрі острів, заселений людьми, що зі своєї волі могли, як видно, підіймати й опускати його або рухати вперед. Проте я не мав тоді охоти вдаватися в філософію з приводу цього явища, мене куди більше цікавило питання, яку путь