Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

керування частинами Запорізької групи й штабової праці в першій половині 1919 року. Командирів у нього змінялося безліч; нарешті, на шию полк. Воскобойникова начальником Штабу було посаджено галичанина Рогатиновича – «немовлятко» в воєнному ділі й легковажну людину. ">[27]

Одначе старшини Генерального Штабу працювали чесно, продуктивно, і не вдавалися в політичні авантури. Головний Отаман розумів усю вагу праці старшин Генерального Штабу і боронив їх та кадрове старшинство від наклепів і цькування партійців, особливо ес-ерів.

Висновок.

Наддніпрянська армія, переорганізувавшися вже в період Проскурівської операції, являла собою майже регулярну армію з деякими особливостями, викликаними революцією й національним рухом. Вона мала різноманітний старшинський склад із здоровим бойовим осередком, прекрасний козачий елемент, слабеньку карність і неналагоджене запілля з слабими й невистарчаючими мобілізаційними апаратами. Бойова здібність, за умов рухливого большевицького фронту, і завзятість – загалом високі.

Порівняння обох армій.

Загалом Українська Наддніпрянська армія була менш організована й упорядкована, ніж Галицька, карність мала теж слабшу, запілля і постачання кепсько налагоджені. Це частково з'ясовується надто рухливою війною і призвичаєнням інтендантів ще з часів великої війни отримувати всі запаси з базисних склепів і не турбуватися про експлуатацію всіх місцевих засобів, на що були такі мастаки голодні німці й австрійці.

З боку суто бойового, як здібність маневрувати на щироких фронтах, часами зовсім відокремлено, битися на всі чотири сторони світу білого, персональна ініціятива – то наддніпрянці були сильніші за галичан, особливо в умовах маневрово-большевицького фронту. Приклади видно з акцій Запорожців, 3 дивізії й ударної групи СС у Проскурівській та в інших операціях.

Самі методи боротьби, напівпартизанські, а взагалі маневрові, краще відомі наддніпрянцям, аніж наддністрянцям.

На мій погляд, прекрасна буде комбінація з'єднання акуратности, обмежености в бажаннях, навику до послуху та ладу галичанина з ініціятивою, войовничістю й широким розмахом наддніпрянця. Вони один одного доповнювали. Разом вони могли створити, за сприятливих умов (техніка і зброя), грізну, непереможну Українську збройну силу.

Розділ V
характеристика урядів
Наддністрянського й Наддніпрянського

Директоріят.

Приступаючи до характеристики урядів Наддніпрянського й Наддністрянського, ми цілком уявляємо собі й важливість добровільно взятого на себе завдання, і велику його трудність для автора – військової людини, що не брала участи в політично-партійній праці. Одначе, для належного зрозуміння описуваних нами подій, уникнути цього не можна.

Хай компетентніші та авторитетніші в цьому люди внесуть відповідні корективи в нашу працю.

Українська Національна Рада в Станіславові ухвалила з'єднання Захіньо-Української Народньої Республіки з Великою Україною в Соборну Україну. З'єднання відсвятковано в Києві 22 січня 1919 року на Софійському майдані дуже врочисто. Воно було актом надзвичайної ваги (див. Додатки ).

З цього часу Українські Землі починали нове життя. Вони мусіли йти до однієї мети – будування незалежної Соборної України. Об'єднання збільшувало сили й можливості для Соборної України, але збільшувало й число ії ворогів. Треба було кожній з частин, які створили Соборну Україну, задля спільної користи, на деякий час поступитися своїми частковими інтересами, що, було не так легко, а представникам Соборної України – рахуватися з ними. Взагалі ж – ставити для виконання такі завдання, які відповідали б силам Соборної України, політичному моментові й не суперечили б самій ідеї соборности.

На чолі обох урядів, як верховна влада, стала Директорія (Директоріят).[28]

Уряди Наддністрянський (Західня Область УНР) і Наддніпрянський (УНР) залишалися цілком автономними у вирішуванні своїх справ. Галицький Уряд навіть вів свою закордонну політику, часто-густо не рахуючися з Директорією. До складу Директорії входило 5 наддніпрянців і доктор Євген Петрушевич, як презенс Наддністрянського Уряду. На день 1.VІ. склад Директорії значно зменшився.

Винниченко.

Голова Директорії Винниченко, який схилявся все більше й більше до комуністичних ідей, під натиском Антанти відколовся від Директорії. Він вирушив на захід, щоб у холодочку затишного кабінету зорити за гарячими подіями на Україні і гостро, злісно-талановито їх критикувати , а також своїми творами підготовляти собі шляхи на совєтську Україну.

Андрієвський.

Самостійник найбільш поміркованої течії, Андрієвський, коли сформувався чисто соціялістичний Уряд в УНР і ліквідувалося оскілківщину, до якої він був причетний, теж вирушив на захід і вийшов із складу Директорії. Одначе, він продовжував вести свою окрему політику, ворожу урядові і навіть частково й Головному Отаманові.

Петрушевич.

Доктор Петрушевич останні два місяці, хоч і лишався членом Високої Директорії, фактично жодної участи в її праці не брав, Між урядами Наддніпрянським і Наддністрянським відносини загострилися й контакт був слабий, з початку ж червня майже й зовсім урвався. Кожна сторона вела свою окрему лінію.

Отже, остаточно Директорію складав Триумвірат: Голова – Симон Васильович Петлюра, члени – проф. Ф.Швець і А.Макаренко.

С.В.Петлюра.

Вся влада була в руках С.В.Петлюри.[29] Не беруся дати належної оцінки Симонові Васильовичу, цій історичній персоні. Це, гадаю, краще за мене зроблять дослідники згодом, коли проясниться виднокруг. Тільки дещо додам до того, що раніш уже зазначив (див. чч. І-ІІ «Походу» )

Факти говорять самі за себе. Національна революція висунула Симона Васильовича, як головного національного керівника, і на протязі 3-4 років він стояв на чолі й за всяких умов провадив активну боротьбу за змагання Української Нації. Нікого за цей час могутнішого не з'явилося йому на зміну, бо такого й не було.

С. В. Петлюра – людина нестримної енергії, високої моралі й шляхетної вдачі (див. чч. І-ІІ «Походу» ), ентузіяст, вірить, хоч деколи тільки інтуїтивно,