Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

найсильніший бік Раміреса. Здійснити правильний прогноз не на день, а на рік чи десятиліття здатні лише декілька людей на всій нашій планеті. Саме до когорти цих обраних і належав Хосе. Його життєвим кредо в сенсі прогностики був вислів: «Коли нам здається, що ми щось знаємо, то це саме той момент, коли треба поглянути якомога глибше».

Рамірес з кожним днем все більше «вмонтовувався» в реалілії українського середовища. Але багато чого він так і не зміг второпати. В очі кидалися очевидні несправедливості, які відбувались в українському суспільстві. Скажімо, на виборах люди голосували за партію комуністів, які в свій час влаштували в Україні декілька голодоморів. Сьогодні ж керівництво компартії майже повністю складалося з мільйонерів. Кілер не міг уявити собі, щоб лейбористська партія у Великій Британії підвищувала, як це зробили комуністи, ціну на газ або пенсійний вік для літніх людей. Подібні дії в будь-якій іншій країні моментально призвели б до масових протестів і відставки уряду.

В Україні все було інакше. Хосе знав, що в країні немає жодного олігарха, який би національністю належав до українського етносу. У будь-якій іншій державі це було б неможливим явищем. Найбільшою в світі тридцятимільйонною діаспорою, до якої належав і Рамірес, виступала українська. І якщо можна було б зібрати з кожного діаспорника хоч би по 100 доларів, то отримані 3 млрд ох як допомогли б батьківщині. Але діаспора була абсолютно неорганізована. Він бачив необроблені українські поля з чудовим родючим чорноземом. В той же час 100 тисяч українських заробітчан валили в Аргентині ліс, щоб звільнені там поля засіяти пшеницею. Чому ці люди не в змозі працювати на своїй історичній батьківщині? Хто виштовхує українців на чужину, заважаючи обробляти власну українську землю?

Ще будучи в Лондоні й аналізуючи інформацію з різних українських ЗМІ, Хосе зрозумів, що правдиву і політично незаангажовану інформацію найлегше знайти на сайті «Народний оглядач», а філософські засади розвитку українського суспільства найкраще висвітлює журнал «Перехід-ІV». Приїхавши до України для виконання замовлення, снайпер і тут регулярно читав ці видання, намагаючись вникнути в дійсні, а не віртуальні процеси, які відбуваються в українському суспільстві. Він знав, що реальна інформація коштує шалені гроші, а все інше, що безкоштовно «вішається на вуха» людям, є лише брехливою рекламою і промиванням мізків. Мешкаючи в доволі комфортних умовах університетського студентського профілакторію, Рамірес частенько розмірковував стосовно землі своїх батьків, тобто України. І згодом в його уяві вималювалися два проекти, втілення котрих в життя він вирішив розпочати одразу після виконання замовлення.

По-перше, він додумався до абсолютно простої і навіть елементарної ідеї. Мова йшла, не більше й не менше, як про створення Світової української корпоративної держави. Вона мала складатися з держави України і української діаспори з усіма її ресурсами, перш за все, інтелектуальними й інформаційними. «Тут і видумувати нічого не треба, - міркував Рамірес, - ця корпоративна держава буде організована на кшталт найбільших міжнародних економічних корпорацій, скажімо, «Кока-коли» або «Дженерал моторс». Адже реальну конкуренцію глобальним транснаціональним корпораціям здатні скласти лише такі ж глобальні національні держави-корпорації. Українська нація вже нині є глобалізованою. Сьогодні немає в світі держави, де б не було української діаспори. А в таких країнах, як Польща і Росія, особи українського походження навіть здатні реально впливати на державну політику. Їм просто треба нагадати про їхнє походження і моральні зобов’язання перед своєю батьківщиною. І тут нічого вигадувати не треба. Всі методики вже відпрацьовані, хоча б тими ж євреями і державою Ізраїль. Там використовується навіть «сьома вода на киселі» єврейської крові. І дуже ефективно».

По-друге, Рамірес вирішив сформувати з української діаспори різних країн цілу бригаду снайперів. Перебуваючи в Україні, він уже зрозумів, що без внутрішнього її очищення не може бути й мови про будь-який поступ і розвиток української нації. Хосе вже давно переріс виконавчі функції і дозрів до організаційних і навіть ідеологічних. Для початкового етапу реалізації своїх задумів гонорар за вбивство Бенгалурова був надзвичайно доречним. «Однією своєю смертю «інородець» Бенгалуров послужить розвитку української справи, - розмірковував Рамірес. - Хоча за все своє життя цей олігарх не виділив жодної гривні зі своїх мільярдів, награбованих в українців, на видання української книжки, постановку українського фільму або хоча б на порятунок однієї української дитини від хвороби».

Рамірес належав до того рідкісного типу людей, авторитет котрих з роками лише зростав. Він був талановитий багато в чому. Стосовно ж проекту створення підрозділу українських снайперів, він часто думав про того українського снайпера, власного візаві. За його задумом, саме Андрій Орос мав очолити українську філію світової корпоративної снайперської бригади. Але поки що треба було виконати замовлення.

Поряд з будівлями університетського кампусу розташувалась автостанція «Південна», з якої відправлялися автобуси в південному напрямку, який саме і цікавив кілера. Повз станцію проходило також безліч маршрутних таксі, котрими їздили як місцеві жителі, так і велика кількість дачників.

«А це ідея, - подумав Хосе, сидячі на лавці біля автостанції. - Неподалік будинку Бенгалурова міститься декілька дачних кооперативів. Дачний сезон у самому розпалі. Кожен кооператив має власну охорону. Рамірес уже з’ясував, що проблема з охоронниками на дачах - доволі гостра. Платня пропонувалась невелика, тому важко було знайти бажаючих на таку роботу. Щоб зацікавити у такій роботі всіляких приїжджих або бездомних, їм пропонували навіть житло на території кооперативу. У багатьох охоронних сторожках був проведений газ, отож там можна мешкати й зимою. Дачі постійно грабувались, тому найняти охоронників було значно дешевше, аніж періодично втрачати майно і ремонтувати зламані двері, вікна тощо. Тим більше, що в останні роки на дачних ділянках з’явилися справжні палаци. Проблема їх охорони стала ще актуальнішою. «Треба буде знайти дачний кооператив, розміщений найблище до садиби Бенгалурова - прикинув Рамірес, - і, чергуючи там вночі у якості офіційного охоронника, ні в кого не викликаючи підозри, слідкувати і за денним і за нічним життям олігарха». - Кілер інтуїтивно відчував, що саме цей варіант є найбільш продуктивним. Та й до зими лишатися тут було не обов’язково. Він уже розробив план, яким чином «заляже на грунт» і як вибереться з України після виконання замовлення.

Рамірес перейшов на інший бік вулиці і спинився на тролейбусній зупинці. Повз нього проносилися численні маршрутні таксі, представлені переважно жовтими автобусами «Богдан». Деякі з них зупинялися на заклично підняті руки