Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

-- Я не вмiю свистiти, -- не погодилася Луїза.

Зiйшлися на тому, що Луїза має заспiвати. З'ясувалося, що бiльшiсть дiвчат не вмiє свистiти. То нехай усi вони спiвають.

Гаррi слухав-слухав нашу суперечку, а тодi усмiхнувся й сказав:

-- Пiд час наступної подорожi дiвчата повиннi навчитись свистiти.

Отже, згода. Всi були радi, що створили гарний пiонерський ланцюжок. Насамкiнець Гаррi сказав:

-- Я, мабуть, влаштую репетицiю, щоб подивитись, як воно вийде насправдi. Треба дiяти швидко. Ви ж знаєте: коли того вимагають важливi справи, пiонер має з'являтися негайно.

Як уже всi розходились, я пошепки запитав Гаррi:

-- Може, зробиш нiчну репетицiю?

Гаррi тiльки пiдморгнув менi. А це могло означати все, що завгодно.

Ввечерi я спакував речовий мiшок. Мама здивувалася:

-- Що це ти робиш, Альфi?

Я розповiв їй про пiонерський ланцюжок. Татовi наша вигадка сподобалася. Вiн сказав, що в його робiтничiй дружинi теж є такий ланцюжок, але не радив укладати речовий мiшок негайно.

-- Хто його знає, коли це трапиться. Вас можуть викликати через чотири, а може й п'ять днiв, -- сказав тато. А мама стурбувалася:

-- Коли це затягнеться надовго, то вiзьми й бiлизну. Вона добряче напакувала речовий мiшок. Може, вона не вiрила в ланцюжок i хотiла тiльки пожартувати, адже я насилу завдав мiшок собi на плечi. Ще й нагадала менi:

-- Альфi, раптом пiонерський ланцюжок буде вночi, то звечора добре начисть черевики.

Того вечора я довго не спав, все дослухався, але нiхто не свистiв. Не чути було нiчого також наступного вечора. Побачивши Гаррi, я пошепки запитав його: -- Що робить пiонерський ланцюжок? Гаррi тiльки пiдморгнув менi.

Восьмого дня ввечерi, о пiв на десяту (це я пам'ятаю точно, бо подивився на годинник) почувся свист. Я добре чув свист, але коли пiдбiг до вiкна i виглянув, надворi не було нiкого. Певно, Бруно вже помчав до школи. Я вбiг у кiмнату. Тато саме перевiряв, як мама виконала шкiльнi завдання. Вона вчиться заочно.

-- Оголошено пiонерський ланцюжок! -- крикнув я. -- Менi треба поспiшати!

Мама розсердилася, що їй заважають. А тато сказав, що це важлива справа, i все iнше має вiдступити на заднiй план. Мама швидко зробила менi кiлька бутербродiв i нагадала, щоб я не дуже барився, бо вже темно. Тато дав менi свiй кишеньковий лiхтарик. Я нацупив речовий мiшок на плечi й подався з дому, та одразу ж вернувся i подзвонив. Мама вiдчинила.

-- Я тiльки-но сiла за уроки, а ти знову заважаєш, Альфi. Що, порвався ваш пiонерський ланцюжок?

-- Нi, забув ключ вiд дверей будинку, -- випалив я, вхопив ключ i помчав, як було передбачено, до Луїзи.

Звiсно, її будинок був уже замкнений. Я став насвистувати. Моїм сигналом був уривок iз пiснi "Минула нiч". На третьому поверсi, де мешкає Луїза, не засвiтилося жодне вiкно. Я засвистiв голоснiше. Коли ми в класi намагаємося пiдказувати Луїзi, вона чує добре. "Будь чесний"! -- шипить вона тодi нам, а тепер, як iдеться про таку важливу справу, це капосне дiвчисько вдає, нiби недочуває. Я все свистiв i свистiв. Раптом вiдчинилось одне вiкно.

-- Вибачте! -- швидко обiзвався я. -- Невiдкладна справа! Чи не могли б ви сказати Луїзi Заллiн, що оголошено пiонерський ланцюжок, а їй свистить Цiттербаке.

-- Нiчого не розумiю, -- вiдповiв голос. -- Яка Луїза?

-- Ну, тут же мешкає Луїза Заллiн?

-- Нiяка Заллiн тут не мешкає i взагалi тут нема жодної Луїзи!

-- Невже! -- розчаровано протяг я.

Грюк! -- i вiкно зачинилося. Татовим кишеньковим лiхтариком я посвiтив на номер будинку. Це ж вiсiмдесят другий, а не тридцять другий номер! I даремно я стiльки свистiв.

Я помчав до потрiбного будинку. На третьому поверсi свiтилося. Я свиснув. Вiкно не вiдчинилося. Я засвистiв голоснiше.

Якийсь чоловiк iз дивною бiлою iстотою на повiдку пiдiйшов до мене.

-- Слухай, хлопче, вже давненько ходжу я за тобою слiдком i скрiзь ти турбуєш людей своїм свистом. Облиш це заняття, -- сказав вiн менi.

Бiла iстота, що у пiтьмi видалася менi вiвцею, стала бiля мене, i я вiдчув, як щось тепле потекло по моїх штанях.

-- Лиха година! Ваша вiвця поводиться непристойно, -- закричав я i посвiтив кишеньковим лiхтариком на свої штани.

-- Прошу вибачення, -- вiдразу той чоловiк став дуже люб'язний. -Моя довгошерста сiамська такса робить такi речi тiльки бiля людей, якi їй подобаються.

Я пояснив йому, чого свищу, i вiн приєднався до мене. Тепер ми свистiли удвох. Виходило досить голосно, однак у Луїзи нiхто не обiзвався. Зате цього разу вiдчинились одночасно двоє вiкон.

-- Ви тiльки подивiться на отаке! Пiдтоптаний парубiйко i молодий телепень весь вечiр свистять коло нашого будинку. Ану тихi-i-i-ше!

Я хотiв запитати про Луїзу Заллiн, але не встиг. Полилася вода на другу, ще суху холошу. Це згори вилили на нас каструлю води. Чоловiк iз собакою вмить покинув мене. Я залишився сам i бiльше не насмiлювався свистiти. "Може, краще побiгти до Ервiна, -- подумав я. -- Втягну його в пiонерський ланцюжок, а тодi пошлю до Луїзи. Хай i його обiллють".

Будинок Ервiна я знайшов швидко, але моє свистiння нiчого не дало. В кафе бiля його будинку грала музика, та так голосно, що заглушувала мiй свист, i тому Ервiн, напевне, нiчого й не чув. Тут до мене теж пiдiйшов якийсь чоловiк, тiльки цей був у чорному костюмi й вийшов iз кафе.

-- Це, хлопче, державне кафе "Гордiсть виноградаря", -- почав вiн.

-- Ну то й що? -- огризнувся я. -- Менi однаково, що це таке i як воно називається.

-- Зате менi не однаково. В цьому кафе сьогоднi я справляю весiлля, -- сказав вiн i веселими очима подивився на мене. -- А ти самотнiй i невеселий. В цей день нiхто не повинен сумувати.

Чоловiк у чорному костюмi витяг iз кишенi й простяг менi марку. Я вiдмовлявся, бо стояв на посту, а марка могла бути хабаром. Але вiн не дав менi навiть слова промовити.

-- Бери i будь веселий, бо Пауль Кафка справляє сьогоднi весiлля з найкращою