Читати книгу - "Фарс-мажор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кожен отримав щось для себе. Хіба погано?
4 жовтня, понеділок
Як заполітизувалася Україна після мого повернення з відрядження! Усюди понаставляли якихось рундуків з рекламною літературою кандидатів у Президенти на виборах. Усюди метушаться якісь типи і когось рекламують, обіцяючи золоті гори. А я тут при чому? Мене політика ніколи не цікавила. Усе це відволікає від творчості. Та все ж узяв газету «Правда Лівобережжя». Привабило фото і гасло веселого кандидата Леоніда Черновецького з короваєм в руках: «Україна буде схожа на мене: успішною, багатою і красивою».
Може, і справді ми діждалися свого Вашингтона?
5 жовтня, вівторок
Щось давно ніяких відомостей від Зірки. Невже вона про мене забула, отримавши вірші, писані струнами мого серця? Невже їй тільки одного цього було треба? А подзвонити просто так, поцікавитись, як у мене із здоров'ям? А може, я тяжко захворів і мені невідкладна допомога потрібна?
І Мотря давно не дзвонила. Невже їй нема чого запитати у рідного батька? Хіба їй уже все в цьому житті зрозуміло? А як же мудрі батьківські настанови, дорожні мапи, духовні орієнтири? Адже ніяка подруга не зможе так спрямувати юну душу, як турботливе слово з рідного дому.
6 жовтня, середа
Зайшов Емік із «Польотом над гніздом зозулі» Кена Кізі. Спитав, чи нормальна книжка. Він не читав. Йому Янка порадила. Сказала, що для старого хіпі не знати Кізі – це все одно що не знати Тімоті Лірі. Що їй через неуцтво чоловіка соромно сусідам у вічі дивитися. Навіть Назар такого не зрозуміє. Назар любить, щоб ти був ким хочеш, але був ним до кінця.
Я сказав, що книжка нормальна, але написана ненормальним і про ненормальних. Але читати Кізі – то гарний смак. Без нього ніяка інтелектуальна розмова в гарному товаристві не клеїться. Бонтон в бомонді, так би мовити.
Емік сказав, що хотів мені свій новий вірш прочитати. Рімейк своєї знаменитої юнацької «Балади про свіжі помідори». Сказав, що на нього його надихнула моя інтимна лірика і все те, що я порадив йому з перлин світової літератури.
– Знову в стилі українського національного дзен-буддизму? – з острахом спитав я.
– Ні, в стилі українського пост-постромантизму. Це моє прощання з двадцятим століттям і з часом моїх юнацьких страждань. Тільки ти мене зможеш адекватно зрозуміти.
– Бачу, друже, що ти знову на бойовому посту. Не зрадив принципам. Це визначена громадянська позиція в наш непростий час. Так і треба справжньому есквайру. Назар тобою пишатиметься.
Господи, невже всі, хто читає мою інтимну лірику, надихаються на власне віршування? Не знаю, радіти з цього чи ні. А от майстер-клас в Острозі провести дійсно треба. І Еміка туди запросити, як вільного слухача. Сподіваюся, він там поводитиметься пристойно, як і належить серйозному есквайру з Ірпеня.
Еммануїл Гольдман, есквайр БАЛАДА ПРО СВІЖІ ПОМІДОРИ (Рімейк) Смеркалося. Я знову крав для тебе помідори, Складав їх в торбу на чужім городі край села І потайки припер їх до твоєї овочевої комори, Щоб ти за них мені чогось конкретного дала. Дала притулку у глибинах радісного серця, Бо я приніс не казна-що, а з грядки помідори, А це ж не фунт ізюму, й не сто грамів перцю, Це знак кохання, що долає всі життя затори. Та ти лише ізнов сміялася із мене, кепкувала, Казала: «Тю, дурний, знайшов чим здивувати, Я тих томатів і сама шість лантухів накрала, Так що гуляй собі, а то ще вийдуть мати». Мине усе. Притлумляться юнацькі болі і образи, Забудуться майданні горлохватні командори, Зітруться з пам'яті чиїсь пустопорожні фрази, Не щезнуть лиш мої любов та свіжі помідори.– Значно краще, Еміку, – похвалив я. – І рима у тебе вже не так кульгає, як у першій версії, і тема кохання прописана значно об'ємніше і зрозуміліше, і громадянські нотки відчуваються. Ти ростеш на очах. В поетичному сенсі, ясна річ. Таку поезію не гріх і в наших майбутніх салонах на Ямській читати. Це ти Мелані присвятив?
– Мелані завжди буде недосяжною зіркою на небі моїх шукань жіночого ідеалу. А мій останній вірш – це просто поетичне вивільнення мого недолюбленого «я» в часи душевних переживань і соціально-політичних зрушень нашого багатостраждального українського народу, – зізнався Емік.
– Еміку, а я і не знав, що в тебе така поетична душа. Даремне ти так довго це від мене приховував. Цей дар треба плекати і розвивати. Присвяти цього вірша Янці. Вона це оцінить по-справжньому. Вона тільки про це і мріє потайки. Повір мені, я жіночу душу добре знаю. І ваша сім'я буде знову міцною, як ніколи. Навіть Назар буде щасливий. Бо, за Назаром, міцна сім'я – міцна держава. Це одна з підвалин української ідеї. А чому ти завжди себе в поезії позиціонуєш як есквайра?
– Бо це теж одна з моїх нездійсненних мрій. Має людина право на мрію чи не має?
– Та має, має, не переймайся так, мій есквайре.
7 жовтня, четвер
А навіщо мені, власне, той куманець, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фарс-мажор», після закриття браузера.