Читати книгу - "Мауглі"

Біла кобра повзла слідом за Мауглі.

— Невже не варто умерти заради цього? — сказала вона — Хіба це не велика милість?

— Не розумію, — відповів хлопчик. — Ці речі тверді, холодні і зовсім не придатні для їжі. Але ось цю штуку, — і Мауглі підняв анкас, — я хочу взяти з собою, подивлюсь на неї при сонячному світлі. Ти ж кажеш, що все це твоє, так дай мені цей анкас. А я принесу тобі жаб.

Біла кобра зловтішно затремтіла.

— Звісно, дам, — промовила вона, — все, що бачиш тут, я віддам тобі, поки ти виберешся звідси.

— Я йду зараз. Тут темно і холодно. Мені хочеться взяти з собою в Джунглі оцю гостру штуку.

— Подивись під ноги. Що там?

Мауглі підняв щось біле і гладеньке.

— Це людський череп, — спокійно промовив хлопчик. — А ось іще два.

— Вони прийшли сюди багато років тому, щоб забрати скарби. Я поговорила з ними в темряві, і вони й по цей день лежать тут.

— Та навіщо мені всі ці скарби? Якщо ти дозволиш взяти з собою анкас, то я вважатиму щасливим своє полювання. Якщо ж ні — все одно полювання вдале. Я не б'юся з Отруйним Племенем, і, крім того, я знаю Владичне Слово цього племені.

— Тут лише одне Владичне Слово — моє.

З палючими очима Каа кинувся вперед.

— Хто просив мене, щоб я привів Людину? — прошипів пітон.

— Звісно, я, — прошепотіла стара кобра. — Я давко вже не бачила людей. А цей хлопчик розмовляє нашою мовою.

— Але про вбивство між нами не було й згадки. Хіба можу я повернутися в Джунглі і сказати, що сам одвів Мауглі на смерть? — заперечив Каа.

— Поки що я не говорю про вбивство. Ну, а відносно того, виберешся ти чи не виберешся звідси, так он там є дірка в стіні. Тихіше ти, гладкий убивця мавп! Досить мені торкнутися до твоєї шиї — і Джунглі ніколи не побачать тебе. Жодна Людина не виходила з печери живою. — Я охоронець скарбу в царському місті!

— А я кажу тобі, білий земляний черв'яку, що немає вже ні міста, ні царя. Над нами Джунглі! — закричав Каа.

— Скарби ще тут. Та ось що зробимо. Почекай трошки, Каа зі скель, і ти побачиш, як бігатиме хлопчик. Тут є де гратися. Життя прекрасне. Хлопчику, побігай трошки і покажи свою спритність!

Мауглі спокійно поклав руку на голову Каа.

— Досі біла тварюка мала справу з істотами з Людської Зграї. Стара кобра ще не знає мене, — прошепотів хлопчик. — Якщо їй самій забажалося пополювати, то що ж — можна!

Мауглі стояв, тримаючи анкас кінцем вниз. Раптом хлопчик розмахнувся і кинув. Анкас пролетів навкіс і впав прямо за клобуком величезної змії, прикувавши її до підлоги. Каа блискавично навалився всією своєю вагою на звисле тіло кобри, паралізував її з голови до хвоста. Червоні очі кобри запалали, а шість вільних дюймів голови шалено вихляли то праворуч, то ліворуч.

— Убий! — крикнув Каа, коли Мауглі схопився за ніж.

— Ні, — відповів хлопчик, виймаючи з піхов ножа, — я ніколи не вбиватиму, якщо це не для їжі. Але глянь, Каа!

Мауглі схопив змію позад клобука, розтулив їй рот лезом ножа і показав на страшні отруйливі ікла на верхній щелепі — чорні й розкришені. Як і всі змії, біла кобра пережила свою отруту.

— Тюю (трухлявий пеньок), — промовив хлопчик і відсторонив Каа; потім вийняв анкас і звільнив кобру.

— Царським скарбам потрібний новий сторож, — суворо сказав хлопчик. — Трухлявий пеньок… ти кепсько вчинив. Побігай, покажи свою спритність.

— Я зганьблена. Убий мене! — шипіла кобра.

— Тут і без цього занадто багато говорили про вбивство. Зараз ми підемо звідси. Я візьму гостру штуку, Тюю, бо я бився і переміг тебе.

— Гляди, щоб ця штука зрештою не вбила тебе. Це смерть. Пам'ятай. Це смерть. Цієї гострої штуки вистачить, щоб повбивати всіх мешканців мого міста. Не буде анкас у твоїх руках, Людино з Джунглів, не довго залишатиметься і в того, хто відніме його в тебе. Через нього вони вбиватимуть, вбиватимуть і вбиватимуть. Моя сила висохла, але анкас продовжить мою роботу. Це смерть! Це смерть! Це смерть!

Мауглі знову виповз крізь дірку в підземний коридор і, оглянувшись, побачив, як кобра осатаніло кусає своїми нешкідливими зубами золоті обличчя богів, що лежать долі, і шипить: «Це смерть!»

Мауглі й Каа дуже зраділи, побачивши денне світло. Як тільки вони опинились у своїх Джунглях і анкас у хлопчикових руках заблищав під вранішнім сонцем, Мауглі відчув себе таким задоволеним, ніби знайшов пучок нових квітів, щоб уплести в своє волосся.

— Ця річ блищить дужче, ніж очі Багіри, — мовив захоплено хлопчик, крутячи рубін. — Треба показати його пантері. Але що мав на увазі Тюю, коли говорив про смерть?

— Не знаю. Мене образило до самого кінчика хвоста, що кобра не скуштувала ножа. В Холодних Печерах завжди повно зла — і на землі, і під нею. Але я зголоднів. Пополюємо на світанні? — спитав Каа.

— Ні. Багіра повинна побачити цю палицю. Доброго полювання! — і Мауглі затанцював, розмахуючи анкасом. Хлопчик час від часу зупинявся, щоб помилуватися своєю здобиччю. Нарешті він досяг того місця в Джунглях, де дуже часто бувала Багіра. На пантеру Мауглі наткнувся саме тоді, коли вона пила воду після важкого полювання. Хлопчик розповів їй про всі свої пригоди; пантера обнюхала анкас. Коли Мауглі сказав про останнє слово білої кобри, Багіра схвально замуркотіла.

— Виходить, Білий Клобук сказав правду? — жваво запитав хлопчик.

— Я народилася в князівських клітках в Удейпурі і гадаю, що знаю дещо про Людину. Ради одного цього червоного каменя багато людей убивали б тричі на ніч.