Читати книгу - "Мауглі"

— Слід загубився, — промовив Мауглі, обернувшись до пітона. — Я не розумію, що вона каже.

— Я теж. Вона дуже стара. Мати Кобр, тут тільки Джунглі, і так було з самого початку.

— Так хто ж він, — спитала біла кобра, — той, хто сидить безбоязно переді мною, не знає царя і говорить нашою мовою, вимовляючи слова людськими губами? Хто він — з ножем і з язиком змії?

— Мене звуть Мауглі, — була відповідь, — я з Джунглів. — Вовки моє плем'я, а Каа — брат мій. Мати Кобр, хто ти?

— Я страж царського скарбу. Куррун Раджа поклав цей камінь наді мною тоді, коли шкіра моя була ще темна. Я мушу карати смертю всіх, хто прийде сюди красти. Потім під цей камінь опустили скарби, і я чула спів брамінів, моїх повелителів.

— Гм-м, — сказав Мауглі про себе, — ще недавно мені довелось мати справу з браміном у Людській Зграї, і я знаю, що це означає: скоро станеться лихо.

— П'ять разів за час моєї служби піднімався камінь, щоб опустити сюди скарби, і жодного разу звідси нічого не виймали. Немає в світі багатств, які були б рівні скарбам ста царів. Але давно, дуже давно підіймали камінь востаннє, і, напевне, моє місто забуло мене.

— Там немає міста. Глянь угору. Бачиш, коріння великого дерева розсунуло камені. Дерева і люди не вживаються разом, — наполягав Каа.

— Разів зо три люди знаходили сюди дорогу, — злобно відповідала біла кобра, — але вони мовчки пробиралися в темряві, аж поки я підповзала до них. А тоді їм не доводилося довго кричати. Але ви обоє — людина і змія — приходите з брехнею, хочете змусити мене повірити, що мого міста більше немає. Ви хочете, щоб я облишила стерегти скарб! Люди мало міняються з роками, я ж — ніколи. Поки знову підійметься камінь і прийдуть браміни із знайомими мені піснями, поки напоять мене теплим молоком і винесуть мене знову на світло, доти я, я, я, і ніхто інший — страж царського скарбу! Ви кажете, що місто вмерло і що коріння дерев пробилося сюди? Так нагніться ж і беріть все, що забажаєте. На всій землі немає іншого такого скарбу. Людино з язиком змій, якщо ти зможеш вийти живою звідси тією ж дорогою, якою прийшла сюди, то князі будуть твоїми слугами!

— Знову слід загубився, — промовив холодно Мауглі. — Невже шакал міг пролізти сюди і вкусити великого Білого Клобука? Він, напевне, збожеволів. Мати Кобр, я не бачу тут нічого такого, що можна було б узяти.

— Клянусь богами Сонця і Місяця, в хлопчика смертельне божевілля, — зашипіла кобра. — Раніше ніж заплющаться твої очі, я змилуюся над тобою. Дивись, і ти побачиш те, чого досі ніколи не бачила Людина!

— Зле буде тому в Джунглях, хто говорить Мауглі про милість, — процідив крізь зуби хлопчик. — Та я знаю — темрява міняє все. Якщо вже ти зволиш, подивлюся.

Хлопчик пильно оглянув весь підвал і набрав на підлозі цілу пригорщу чогось блискучого.

— О-о! — промовив Мауглі, — так воно ж схоже на те, чим розважається Людська Зграя. Тільки це жовте, а там руде.

Мауглі кинув золоті монети і пішов далі. Відлога печери футів на п'ять-шість була встелена чеканними золотими і срібними монетами, які висипались із мішків, у яких вони зберігались. За довгі роки метал розсунувся і розплився, як пісок під час відпливу. На металі і поміж ним, наче залишки корабельної аварії, лежали зроблені з карбованого срібла, обтягнуті золотими бляхами і поцяцьковані карбункулами[4] і бірюзою дорогоцінні чапраки для слонів. Тут і там валялися паланкіни і носилки для цариць, оковані і оздоблені сріблом та емаллю, з нефритовими ручками та бурштиновими кільцями для завіс; золоті свічники з смарагдовими підвісками, що дрижали на дротинках; вилиті із срібла п'ять футів заввишки з рубіновими очима ідоли — образи старовинних богів. Мауглі бачив сталеві позолочені кільчасті панцири, оздоблені торочкою із старих, почорнілих дрібних перлин; шоломи, прикрашені криваво-червоними рубінами; щити із черепах та шкури носорога, облямовані і прикрашені інкрустацією з червоного золота та всипані по краях ізумрудами; мечі з держаками, на яких виблискували діаманти, кинджали і мисливські ножі. Хлопчик натикався на золотий посуд і ковші для жертвоприношень, на переносні алтарі небачених форм, на келехи і браслети з нефриту. Він дивився на курильниці, гребені, посуд для пахощів, хни і сурми з щирого золота. У підвалі було безліч носових кілець, намиста, пов'язок і перснів, а також пояси в сім пальців завширшки, оздоблені гранчастими діамантами і рубінами. Мауглі побачив дерев'яні скрині, колись оковані залізом, але з часом дерево потрухло на порох, і звідти висипалися купи необроблених сапфірів, опалів, котячих очей, рубінів, діамантів, смарагдів і гранатів.

Біла кобра сказала правду. Ніякими грошима не можна було оцінити ці скарби, що добувалися протягом століть війнами, грабунками, торгівлею і податками. Одним монетам неможливо було скласти ціни, якщо навіть не зважати на самоцвіти. А вага золота і срібла досягала, напевно, двох- або трьохсот тонн. Кожен місцевий правитель, хоч який він є бідний, обов'язково має свій скарб і постійно його поповнює. І хоч який-небудь освічений князь іноді й посилає сорок-п'ятдесят возів срібла, щоб обміняти його на урядові папери, все ж більшість з ник зберігає свої багатства як глибоку таємницю.

Мауглі, звісно, не міг збагнути значення цих речей. Ножі трохи зацікавили хлопчика. Але вони виявилися легші за його власний ніж, і Мауглі кинув їх геть. Нарешті він знайшов щось справді привабливе; воно лежало в кутку, біля одного напівзасипаного паланкіна. Це був анкас двофутової довжини, тобто палиця для слонів, схожа на невеликий човновий гак. На верхівці палиці поблискував один круглий рубін; весь восьмидюймовий держак був густо поцяцькований необробленою бірюзою, і це робило його дуже зручним. Нижче — нефритовий обідець з гірляндою квітів, листя яких зроблене з смарагдів; самі ж квіти — рубінові і вставлені в холодний зелений камінь. Уся інша частина держака виготовлена s чистої слонової кості, а саме вістря