Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

увесь клас. Маша вирішила відрядити якого-небудь співробітника у кінотеатр ознайомитись із «Юністю Джавахарлала Неру». Вирішили, що таким співробітником буде Надійна Абдурахманова. Їй терміново зібрали двадцять копійок на квиток і десять на дорогу і відправили куди треба.

Тртрт-ртрт-трт-ртт — заверещав радіопередавач.

— Я — Чайка… Алло! Я — Чайка. Чуєте мене? Радитесь?

— Алло! Я — Сокіл. Радимось. А ти що поробляєш?

— Малюю чорне на зеленому. Глечик на скатертині. Звідси дитину викрасти не могли. Підходи проглядаються. Місць для посадки авіації нема.

Це Машу втішило:

— Дякую. Продовжуйте ваші дії. Задзвонив телефон. Надійшли звістки з Ленінградського вокзалу.

— Алло! Машо, тут японських хлопчиків також не бачили. Повернусь на північний вокзал до носія номер вісімнадцять.

Потім настала тривала тиша. Маша сиділа одна і розмірковувала: «Чому вони замовляють один ніж з виделкою? Якась вельми дивна записка».

Маша ввімкнула передавач, постійно і вірно настроєний на Діму Олейникова.

— Алло. Я — Сокіл. Викликаю Чайку.

— Я — Чайка. Алло! Малювання завершив. Стоїмо в черзі за помідорами. Діти зобов'язані їх регулярно їсти.

У мікрофоні було чути гамір великого магазину і комариний голос Буревісника:

— Ну то й що, що ви з дитиною? Я теж з дитиною. Ну то й що, що ви тут займали? Я теж тут займала. Ну то й що, що ви уже зважили. Я теж зараз важитиму.

— Алло, Чайка. Алло, Чайка, поклич до апарата Буревісника. Переходжу на прийом.

— Алло. Я — Буревісник. Переходжу до бакалійного відділу. Тут на нас звертають увагу.

Пауза. Потім розмова продовжилась.

— Алло, я — Буревісник. Я вас слухаю.

— Алло, я — Сокіл. Секретну записку розшифровано. У ній пишеться: «Пакладіть у міському парку на білу плиту на головній клумбі шість котлет, три пакета молока, два батона, ніж з виделкою і чоботи із вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».

— Я — Буревісник. Я — бабуся. Я все зрозуміла. Я негайно займусь приготуванням продуктів. Тільки спершу відведу Чайку на фігурне катання.

— Гаразд. Дійте.

Подзвонив Діма Аксьонов од носія № 18:

— Алло. Він каже, що бачив цього хлопчика в кіно «Юність Максима».

— Не «Юність Максима», а «Юність Джавахарлала Неру». Багато хто його в цьому кіно бачив. Він там грав одну роль.

— Що мені робити?

— Нічого. Приїжджай сюди. Підбиватимемо підсумки.

Тим часом усе більше дітей сходилось до службової кімнати. Усі прибували зі своїми повідомленнями та ідеями.

— Може, нам дітей усієї школи підняти і ланцюжком по району пройти?

— Ланцюжком по району пройти однієї школи не вистачить.

— А ми дві школи піднімемо або три.

— А вчитимуться батьки?

— Може, нам фотокартку по телевізору показати?

— Хто ж нам дозволить? Ми всю Москву переполохаємо.

— А ми без дозволу. У Микити Казаньєва бабуся у буфеті на ЦТ працює. Вона ввійде під час передачі «Новини», нібито чай принесла. І скаже дикторам: «Уявляєте, один хлопчик зник. Ось як він виглядає». І фотокартку в екран покаже. Всі й знатимуть.

— Що ж! Це чудовий варіант, — сказала Маша. — Не будемо його відкидати. Якщо по-іншому не вийде, так і зробимо.

Маша ввімкнула передавач:

— Алло, Чайка. Що в тебе нового?

— Займаюсь фігурним катанням. У групі дівчаток.

Трах-тара-рах! — почулося тріскотіння у передавачі.

— Алло! Алло! Це що, перешкоди тріщать?

— Ні. То я тріщу, в трибуну в'їхав. Я ж бо їздити не вмію. Загалом, Альошу могли вкрасти тут. Довкола парк, самі пенсіонери.

— Ні в якому разі, — сказав Готовкін. — Тепер пенсіонери такі дужі пішли, дужчі за міліцію. Ніхто дитину красти не наважиться — відіб'ють. Та ще й відлупцюють будь-якого викрадача.

— Куди тебе поведуть далі? — запитала Маша у Чайки.

— У школу шахів з математичним ухилом.

— Про все несподіване повідомляй. Звертай увагу на підозрілі подробиці. До зустрічі в ефірі.

— У якому кефірі? — закричав Чайка.

— У ефірі. У ефірі. Чекаємо повідомлень.

Потім Маша звернулась до всіх учасників наради:

— Діти, одержано записку. В ній пишуть: «Пакладіть у міському парку на головній клумбі шість котлет, три пакета молока, два батона, ніж з виделкою і чоботи із вовни овець, змішаній разом. Інакше вашій дитині буде кепсько».

— Погроза! — промовив Аксьонов.

— Давайте передамо записку в міліцію. Щоб вони засідку влаштували, — запропонувала Олена Циганова.

— Ніякої міліції! — заперечив Валера Готовкін. — Самі впораємось. Міліція їх лише сполохає.

— А якщо вони озброєні? Як ми впораємось? — запитав Аксьонов.

— Давайте в котлети підсиплемо сонний порошок! — запропонувала хитра Циганова. — Вони котлети з'їдять і заснуть. А ми їх схопимо.

— А де ми візьмемо сонний порошок? — запитала Маша.

— У Микити Казаньєва сестра бабусі в зоопарку ветеринаром працює. У неї є спеціальні ампули. Вона їх уколює тиграм і бегемотам для сну. От ми візьмемо ампулу і зробимо укол котлеті. Хто з'їв — той заснув.

— Чудово! — сказала Маша Олені Цигановій. — Негайно йди до Микити Казаньєва за снотворним і шприцом. І зразу ж сюди.

— А де котлети й молоко? — запитала Олена.

— Котлети скоро прибудуть. Ми чекаємо на них з хвилини на хвилину.

В цей час повернулась співробітниця Абдурахманова, котра