Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

Етруски в моді, так, наче відкрили їх нещодавно і вони є останньою сенсацією середземноморської археології. Інтерес до цієї таємничої цивілізації вийшов поза кола вчених. На сторінках щоденних газет з’являються назви зруйнованих етруських міст і збудливі, проте фальшиві повідомлення про те, що їхня писемність нарешті розшифрована. Літератори багатьох народів продукують романи, які воскрешають трагічну історію попередників римлян. Путівники Італією вихваляють туристам міста, які досі лежали поза традиційними маршрутами вояжів: Вольтерру, Тарквінію, Веї. Що ж, не перша і не остання хвиля етрускоманії.

Археологам й історикам вдалося реконструювати історію етрусків у Італії від IX ст. до Р.Х. Поміж ріками Тибром, Арно та узбережжям Тірренського моря вони створили першу перед римлянами історичну цивілізацію. «Такою була могутність Етрурії, що слава її виповнювала землю й море від одного до другого краю Італії, від Альп до узбережжя Мессіни», — каже Тит Лівій. Після кількасотлітнього періоду величі, приблизно у IV ст. до Р.Х. починається занепад недовговічної, якщо так можна висловитись, імперії. У II ст. до РХ. Етрурію вже цілком проковтнули й переварили могутні римляни. Історики переможців працюють над затиранням ролі переможених. Ми, спадкоємці злочинів і замовчувань, намагаємося воздати належне минулому; повернути голос великим німим історії, народам, котрим не пощастило в історії.

Коли б нас запитали, які події чи процеси в античній історії ми вважаємо найважливішими, ми б не вагаючись назвали боротьбу греків із персами та завоювання римлян. На нашу поставу безумовно вплинули потужні авторитети грецьких і римських історіографів. Мабуть, тому незмірно важливий і триваючий від найдавніших часів процес колонізації басейну Середземного моря вимальовується в нашій свідомості доволі імлисто. Для самих істориків ця велика пригода людства виглядає мов затерта у багатьох місцях фреска, палімпсест із багатьма нашаруваннями, намальованими руками греків, фінікіян, етрусків, карфагенян, римлян, що виносить на поверхню історії маловідомі народи, від котрих зосталися лише ім’я та пам’ять про їхню поразку.

На початку першого тисячоліття до Р.Х. населення Італії жило на доісторичному рівні, подібно до населення всієї Європи, яка залишалася поза великими осередками цивілізації Сходу. Зрідка розсіяні на півострові села, щонайбільше — укріплені містечка на вершинах узгір’їв, населяли землероби та пастухи, котрі послуговувалися примітивними знаряддями з міді та бронзи. У IX ст. до Р.Х., а може й щойно у VIII ст. до Р.Х., Італія завдяки етрускам була вирвана з тривалого доісторичного сну. Від долини По аж до Кампаньї, вздовж узбережжя Тірренського моря постають людні міста, розвивається торгівля, народжується металургія, вперше на півострові розквітає велике мистецтво. Етруски мають усі передумови, щоби стати великою державою середземноморської цивілізації: родючу землю та копальні, армію та флот. Античні автори приписували їм низку важливих винаходів у царині навігації, в тому числі винахід кітви — і навіть якщо ця інформація неточна, вона свідчить, що етруски посідали почесне місце між античними володарями морів.

Лацій, колиска римської могутності, до середини VII ст. до Р.Х. був мало важливим краєм, населеним сорока племенами, які перебували між собою у доволі слабких зв’язках. Чим був вічний Рим, перш ніж промовила Кліо? Парою мізерних сіл на славетних Семи Пагорбах, населених людністю різного походження та звичаїв, котра жила у близькому до варварства стані.

Час уже відіслати Ромула та Рема разом із їхньою годувальницею до музею міфів і сказати, що справжніми творцями Рима були етруски. Вони легко накинули своє домінування латинам і заснували столицю майбутньої імперії, в якій від 616 до 510 р. до Р.Х. панувала етруська династія Тарквініїв. Той факт, що Рим був у ті часи етруським містом, — зовсім не гіпотеза, він знаходить підтвердження в останніх археологічних відкриттях. Адже знайдено не лише аттичну кераміку, подібну до тієї, яку віднаходять в етруських містах, а й рештки найстарших мурів, що традиція приписує Сервієві Тулієві, другому поспіль королю з династії Тарквініїв. Витвором етруських інженерів є Cloaca Maxima[44], завдяки якій відбулася іригація багнистої території Форуму. На Капітолії, під сучасним музеєм реставраторів відкритий храм Юпітера з характерною для тосканського будівництва потрійною celli. Дві етруські інскрипції, видобуті на поверхню кілька років тому в Римі, доводять, що в цьому місті говорили також і етруською мовою. Можливо, що й назва Рима походить не від Ромула, а від етруської родини Рума, а вже напевно найстаріший символ Рима — уславлена вовчиця — є етруською бронзовою статуеткою V ст. до Р.Х.

Латини спершу не становили для етрусків ні конкуренції, ні небезпеки. Їхніми справжніми ворогами були греки.

Традиційно етрусків локалізують поміж ріками Арно і Тибром. Далебі, їхнім головним центром була сучасна Тосканья, втім, апетити були значно більшими. На півночі — Ломбардія, житниця Італії, на півдні — Кампанья. Етруски здобувають Корсику та Сардинію. Якщо вірити Діодорові Сицилійському, вони також планували колонізацію казкового острова, розташованого в океані за Геркулесовими Стовпами (мабуть, Мадери чи одного з Канарських островів), а отже на околицях тогочасної ойкумени.

Колоністів зазвичай випереджали купці. Очевидним для археологів слідом присутності етрусків є характерний для тосканської кераміки чорний bucchero[45], який відкопали в Марселі, на Піренейському півострові та в Карфагені.

Дуже рано шляхи етрусків і греків схрестилися, мов мечі. Вже перші колонізатори з Греції натрапляють на тосканців у східній Сицилії; спалахує боротьба за Ліпарські острови. У Кампаньї грекам вдалось утримати порт Куме неподалік від етруської Капуї, а отже в серці ворожого краю. Етруски укладають союз із карфагенянами і в 540 році до Р.Х. перемагають грецький флот біля узбережжя Корсики. Ця перемога зовсім не стала вирішальною, і хитка рівновага сил утримуватиметься майже кількадесят років.

V ст. до Р.Х. віщує етрускам початок тривалої агонії. Втрата Рима була б для них не такою загрозливою, коли б не означила народження майбутніх володарів світу. Римляни, підпорядкувавши собі Лацій, мало не одразу беруться атакувати сусідні Веї. Розповідь про боротьбу цих двох міст, яку можна знайти у римських істориків, зокрема в Тита