Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"

21.11.2012

Фільм «Фауст» Олександра Сокурова, відзнятий в Італії. Розпанахані мерці з геніталіями крупним планом, потворні оголені тіла — все це не треба було пов’язувати з Ґете, від якого залишилося кілька цитат, їх не переплутаєш з тупими репліками. Врешті я вимкнула і стерла з компа цей постмодерний виплід хворої фантазії. Фізіологія — це вже клініка. По поверхні культури плаває лайно, все, що чогось вартує, просто потонуло.

Мені лише цікаво, коли все це дійде до логічного завершення і яким буде його апофеоз. Ніхто не хоче до Бога, бо той забирає до себе рано, а такими тупими, в лайні, з ґлянцевими посмішками Він гидує. Вони житимуть довго і помиратимуть важко.

23.11.2012

Жити — це кожного дня робити усвідомлений вибір. Для цього треба бути королем самому собі, абсолютним монархом. Але не беззахисним німим жебраком. Бо якщо ти нічим не володієш, ти не можеш нічого віддати, і будеш завжди голодний.

24.11.2012

Це в мене нульовий час — кінець осені, початок зими. Ніби його і нема на календарі. Я живу за ним. Це означає майже повну відсутність спілкування, нікуди не виходити, обмежувати себе, де це можливо. У моїх паперах — звичайних і електронних — повний безлад. Важко рухатись у середовищі без руху. Вночі приснився текст книги, яку я могла б написати — про котів та їхнього господаря. Дуже легковажний. І хто це мене так спокушає, відтягує від XVII століття? Моя дорога депресія. Не знаю, чи хтось потрафить жити так, як я — в добровільному вигнанні. Коли воно закінчується, важко адаптуватись. Навіть якби я хотіла щось змінити, мені забракне вміння.

Ми пишемо власною кров’ю.

26.11.2012

У довколалітературному середовищі точаться дискусії щодо змішування попсової та елітарної літератури. У культурній і освіченій країні такого просто не існує. Я пригадую, як сама шукала орієнтири, йдучи від книжки до книжки, і тепер мене вже не зіб’єш з пантелику. Але доводити комусь, що біле є білим, я не буду. Мені просто шкода свого часу. Тільки неприємно потрапляти в одну обойму, де всі гамузом, і це начебто називається плюралізмом, ота різношерстна компанія. Найгірше, коли тебе ошукують люди, які вважаються серйозними, мають наукові звання, їздять за кордон. Але то нічого — я навчуся ще. Ніколи не треба впадати у відчай через помилки, це школа життя, з якої виходиш після смерті. І краще сидіти в ній на останній парті.

29.11.2012

Різні звуки, різні знаки, але мова спільна для всіх істот. У цьому суть хасидської притчі, яку наводить Мартін Бубер у своєму романі. Та легкість, з якою я прийняла Єрусалим і весь Близький Схід, можливо, має причиною саме спільну мову. Зрештою, звичаї, міфи, казки різних народів теж це підтверджують. Втім, люди ще можуть порозумітися між собою, але здолати розрив між людиною й птахами та звірами — майже безнадійна справа, бо розрив дедалі збільшується. Людина підмінена мутантом, який постав внаслідок неправильного розвитку цивілізації, що оголосила війну всьому, що не вкладається в її тверде прокрустове ложе. Провину завжди можна звалити на інопланетян.

1.12.2012

Інтонація, мелодія — це і є мова птахів, яку можна зрозуміти, хоча вона й позбавлена звичного змісту. Римований вірш — це теж мова птахів. Існує леґенда, ніби Адам у раю розмовляв віршами. Смерть римованої поезії в сучасній літературі вбила поезію взагалі.

Образи — це мова символів, шифр. Нею можна читати вже прочитані книги як цілком нові. Але ніхто так не читає, бо треба дуже довго шукати ключ. Ян Щасний Гербурт написав мовою символів власну біографію «Геркулес слов’янський». Рабле — «Ґаргантюа і Пантаґрюеля». Сервантес — «Дон Кіхота». Шекспір також має подвійне дно.

Цифри й букви — це мова Кабали, вища духовна математика.

Колись цими мовами володіло багато людей, зараз — одиниці. Втім, ніхто не заносить їх до реєстру вимираючих мов. Людство вимирає. Воно продукує мутантів, а не нову расу.

3.12.2012

Наша свідомість нагадує