Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

Міра зневажливо засміялася.

— Так, так! Інші люди! І вони не витримали! — Дубківський був у такому завзятті, що аж слиною пирскав. — Узяли і спалили будинок барона! На жаль, під час пожежі загинули обидві його доньки. А жінка померла за кілька тижнів. Не витримала загибелі доньок. Я чесно кажу про це, я зовсім не хочу виправдати ті вбивства. Просто хочу пояснити, що люди прагнули землі. Вони не прийшли грабувати, вони прийшли вимагати землю, на якій хотіли працювати! Але барон не дав їм землі, хоч мав тисячі десятин!

— Чому він мусив давати, це ж була його земля! — спитала Міра.

— Його, бо цар забрав землю у українців і роздав кому завгодно! Але це не правильно! До того ж селяни постраждали потім не менше. Бо були надіслані війська, бунтівників жорстоко покарали. Дванадцятьох повісили, ще двадцять сім відправили до Сибіру. Хіба селяни своїми життями і кров’ю не заплатили за свій гріх? — патетично спитав сотник. Міра не відповідала. Тоді він продовжив: — За рік Шпіл почав будувати новий будинок. Не в селі, яке він прокляв і не хотів бачити, а на пагорбі. Будував з кам’яних брил, які привозили залізницею з родовища десь на півдні. Всі дивувалися, яким чином ті брили переправлялися зі станції аж на місце будівництва. Бо ж барон не наймав селян, він був дуже розлючений на них.

— І як же він зміг побудувати будинок аж на пагорбі? — спитала Міра, якій не те щоб дуже було цікаво, але коли балакаєш, то час у дорозі швидше спливає.

— За допомогою Шпиля! Тобто спочатку барон найняв артіль з-під Курська, щоб возили брили від станції. Але місцеві селяни напали і прогнали заробітчан. Самі сподівалися отримати ту роботу. Але барон не хотів платити шпилівським мужикам, бо вважав їх винними у загибелі своєї родини. Він десь вичитав про Голема. Про штучну людину, яка б служила своєму господареві. Барон поїхав до Відня, там за великі гроші найняв одного рабина, який знав, як зробити Голема. Рабин приїхав сюди і зробив Шпиля.

— Як зробив?

— Барон так і не зміг дізнатися про спосіб. Рабин погодився зробити одного Голема, але не розповів, як їх робити. Барон пише, що основою для Голема було борошно, рабин замовив його біля ста пудів. Ще там різне, на кшталт цукру або яєць. Але головна таємниця в речовинах, які рабин привіз із собою. Барон каже, що з Відня прибуло кілька важких ящиків. Рабин разом з двома помічниками зачинився у підвалі охтирського будинку фон Шпіла, у великій залі, де зберігалися продукти, і пробув там шість днів. Невідомо, що він там робив, але коли вийшов, то слідом за ним виповз і Шпиль. Барон каже, що Голем був такий величезний, що по підвалу міг тільки повзати рачки. Ну, ми і самі бачили, який він. Шпиль не проходив у жодні двері, то довелося рити для нього окремий хід з підвалу. Про велетня в підвалі пішли чутки, приїхала поліція, але барон каже, що до цього часу він встиг переправити Шпиля на пагорби, де запланував будувати новий будинок. Він не хотів більше жити в Шпилівці, разом із селянами, яких ненавидів. Він не хотів їх бачити, але хотів контролювати їх, бо ж навколо залишалися його землі та ліси.

Міра слухала Дубківського, Чет дивився навколо, прислухався до всього та інколи кидав погляд на Міру. Закусував губу. Міра його хвилювала.

— Барон пише, що рабин відпечатав його перстень на серці Голема, тому той визнав його за свого повелителя. Всього за три дні голими руками Шпиль вирив величезний котлован під фундамент. А потім почав носити брили зі станції. Величезні кам’яні брили, з яких складений будинок! Уявляєте, скільки вони важать? А їх треба ж було нести дванадцять верст від залізниці! Шпиль робив це тільки вночі, щоб ніхто не бачив. Селяни здогадувалися, що щось відбувається. Вони чули, як тремтить земля під ногами. Писали скарги. Але барон був поважною і заможною людиною, то легко відбивав усі перевірки. Тим часом будинок зростав. Барон каже, що будівництво зайняло менше року! І все робив Шпиль. Звісно, окрім внутрішніх робіт, до яких він непридатний внаслідок слабкого розуму. Барон пише, що Шпиль за розумовим розвитком наче чотирирічна дитина… Щось спекотно. Води б попити, — додав Дубківський.

— Та ти вже попив, — засміялася Міра. Дубківський почервонів, згадавши про свої вуха.

— Просто у горлі пересохло, — виправдовувався він і продовжив. — Так ось, менше ніж за рік будинок було побудовано. Величезний будинок з високими стелями, щоб Шпиль міг вільно пересуватися. Ще десь півроку зайняли оздоблювальні роботи, після чого фон Шпіл переїхав у будинок з Охтирки. Кілька селян вирішили подивитися, чи немає чим розжитися у барона. І зникли. Потім зникли двоє селян, які поїхали за дровами у ліс барона. Далі зник пастух, який вивів череду на поле барона. Череду щось так налякало, що корів збирали по околицях кілька днів. А пастуха не знайшли. Тільки калюжку крові. І сліди, величезні сліди на землі. Сліди Шпиля! Селяни знову писали скарги, але вони були ніхто при цараті, на них не звертали уваги. Вони перестали ходити на землі і в ліси барона, припинилися і зникнення. На цьому все і закінчилося аж до революції. Барон пише, що його будинок кілька разів намагалися пограбувати, але кожного разу Шпиль давав відсіч, вбиваючи грабіжників. Барон дуже хвилювався за сина, Який був в армії. Чекав на нього. Але одного дня в будинок прийшли дезертири. Встигли вбити барона. Ось бачите, аркуш з останнім записом, він у крові. Мабуть, барон не почув, коли увірвалися злочинці. Вони встигли застрелити барона до того, як Шпиль вийшов з підвалу і вбив