Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

Я чув, як ці тварини нишпорили внизу, Клодт налякав їх. Будемо сподіватися на його розсудливість, щоправда, він і так не випускає з рук зброї…

Так, а зі Свєтки стрілець вийшов аховий, незрозуміло, чого вона боїться більше: появи зетагів чи револьвера у власній руці. До того ж, я не радив би весь час тримати палець на спусковому гачку, щоб ненароком не пристрелити союзника. Й узагалі, нема чого мене стволом по голові гладити, а то в мене потім вуха чесатимуться! Алергія.

З підземним ходом Клодт і Степен прововтузилися до вечора. Вони розчистили кам’яні сходи, що ведуть униз, і навіть встигли добратися до першої перешкоди: оббитих металевим листом дверей, але сутінки погнали «шукачів скарбів» під прикриття стін дому Орві.

Ноги, важкі й негнучкі, не хотіли слухатися, удари серця гулко віддавали у вухах, усе тіло було сковане жахом, але якась невідома сила змусила Світлану озирнутися.

Кутки холу тонули в мороці, але згасаючий камін ще кидав червонуваті відблиски на поїдені червицею буфети, на коробку з рафінадом, на чашки з недопитою кавою…

Тиша. Ні єдиного шереху не вловив її загострений слух. Степен зник зовсім безшумно.

Вона постояла ще кілька митей, щоб заспокоїтися, і тільки після цього зробила наступний крок. Стерті сходинки скрипіли під ногами, і це скрипіння рвало тишу, мов постріли. У кімнаті Світлана насамперед повернула ключ у замку, потім підтягла до дверей важке крісло з витертою оксамитовою оббивкою.

Тайфун розплющив очі й спробував сісти.

— Лежи! — Свєтка присунула друге крісло ближче до ліжка й сіла.

Тайфун послухався, але засинати явно не збирався.

— Де Степен? — запитав він.

— Пішов за допомогою.

Очі Тайфуна здивовано розширилися, потім звузилися:

— А Клодт?

— Патякає з Антелем біля каміна.

На кілька секунд він затих, потім зажадав:

— Поклич Клодта!

Світлані не хотілося пояснювати, тому вона взяла зі стола ін’єктор і зарядила його новою сумішшю:

— Чотири години вже минули.

Тайфун різко відсторонився:

— Знову накачаєш мене снодійним? Досить!

Він встиг перехопити руку з ін’єктором і стиснути так, що ліки бризнули на підлогу. Ін’єктор боляче врізався в долоню Світлани.

— Пусти!

Тайфун повільно розтис пальці й сів. Гримаса болю пробігла по його обличчі. Світлана кинула ін’єктор і потерла постраждалу руку.

— Прийомчики в тебе… Пірат!

Пошкоджена куртка Тайфуна валялася під столом, птерод нахилився було за нею, але відразу випрямився.

— Ти звалишся через півгодини!

— А це не твоя турбота.

Птерод обережно пересунувся до краю ліжка, опустив ноги й спробував піддіти тканину носком черевика. Йому вдалося підтягти куртку ближче. Намагаючись не робити різких рухів, птерод обережно взяв куртку й спробував насунути її поверх бинтів.

— Так, де все-таки Клодт?

Клодт залишився сидіти внизу перед каміном, над яким розкинула гіллясті роги оленяча голова. Він раптово захрипів, чашка вислизнула з його рук, ударилася об камінні ґрати, і кава хлюпнула у вогонь. Степен сказав, що смерть наступила миттєво, мабуть, він розбирався в подібних речах.

Потім пішов Степен. Він взяв обидва карабіни: свій і Клодта, а Світлані звелів замкнутися нагорі.

— Я б взяв тебе із собою, але Тайфуна не можна залишати одного, — пояснив він, ховаючи очі. — Я піду пошукаю людей. За воротами починається дорога, напевно, вона веде в місто. Я повернуся й приведу допомогу.

І він пішов, а Світлана піднялася в кімнату й забарикадувала кріслом замкнені двері. Ще хотілося підсунути й стіл, але цей присадкуватий витвір з темного дерева виявився занадто важким.

Привалившись до стіни, Тайфун відпочивав після процедури вдягання й мовчки спостерігав за безуспішними спробами зрушити з місця стародавні меблі. Патрульний сто сорок сьомого сектора Бети мав далеко не квітучий вигляд: дводенна щетина вкрила запалі щоки, синець під оком пожовк, покалічені руки набрякли, а залита засохлою кров’ю розірвана куртка, з-під якої визирали бинти, взагалі виглядала страшнувато.

— Вікно теж столом забарикадуєш? — нарешті запитав