Читати книгу - "Мій тато — кілер"

А соломини пахощів, принесених із храму, Юкіко запалила перед мініатюрним вівтарем, оточеним глиняними, дерев’яними й металевими табличками з іменами своїх прославлених предків. У маленькій капличці в глибині свого двору, зарослого сливами. Рахунок ішов ледве не з десятого століття.

— Це Цураюкі, він був самураєм, — сказала Юкіко і вклонилася табличці з ім’ям «Цураюкі». — У нашому роду було багато самураїв.

Я переклав, і Маринка запитала:

— А її батько теж самурай?

— Ні, — посміхнулася Юкіко. — Але він зберігає дух самураїв.

— Бусідо, — сказав я, перекладаючи це Марині.

— Що?

— Це важко пояснити, — сказав я і витратив на це весь вечір.

«У справах повсякденних пам’ятати про смерть і зберігати це слово в серці».

«Поважати правило „стовбура і гілок“. Забути його — значить ніколи не осягнути чесноти, а людина, що зневажає чесноту синівської шанобливості, не може бути самураєм. Батьки — стовбур дерева, діти — його гілки…»

«Самурай повинен бути не тільки зразковим сином, але й вірнопідданим. Він не залишить пана навіть тоді, коли кількість його васалів скоротиться зі ста до десяти і з десяти до одного».

— Супер, — нарешті сказала Марина. — От би мені такого чоловіка… Коли-небудь… Років через п’ять…

Маленьке рукотворне озеро біля порослого мохом підніжжя водоспадика було вкрите майже суцільним килимом білих лілій.

Ми сиділи на березі під різьбленим дахом альтанки. Марина кивала в такт музики з плеєра, я курив, а Юкіко насолоджувалася «красою і спокоєм».

— Вам не нудно? — запитала вона.

— Якби я знав, — сказав я, — що існують такі місця, то оселився б тут, а не в місті.

Юкіко кивнула. Як завжди погоджуючись з усім, що я скажу. І як завжди — не підіймаючи очей.

— І тебе б узяв із собою, — додав я.

— Дякую.

У японській міфології немає єдиного творця — зачинателя світобудови, деміурга. Все починається не з хаосу, а з мимовільного встановлення первісного порядку з одночасною появою богів-камі.

А потім ми вечеряли з її батьками, розсівшись на татамі навколо столика, і я просив вибачення за Марину, яка навіть не знала, що у своїй дитячій безпосередності за перші дві хвилини вечері вона порушила сто дев’яносто сім із двох тисяч трьохсот чотирнадцяти правил гарного тону. Але батьки Юкіко люб’язно вибачали нас, увічливих, але все-таки дуже диких європейців-варварів. Тим більше з далекої України.

А ще в капличці в глибині двору було вивішено два запаяні у пластик папірці — про смерть дядька і старшого брата матері Юкіко, які загинули в Другій світовій війні. Один з них пішов на дно разом з підводним човном, торпедованим американцями. Інший загинув, так і не зумівши підірвати обмотаною навколо себе вибухівкою радянський танк.

Дух самураїв — їхня смерть стала честю для родини.

Там була навіть одна медалька…

Довге правління імператора Сява (1926-1989р.) як ніяке інше було відзначено зміною «світла й тіней». Експансія в Маньчжурії (з 1931 р.) і в Китаї (з 1937 р.), участь у Другій світовій війні на стороні Німеччини (з 1941 р.) принесли Японії репутацію агресора. Вона виявилася втягнутою в глобальний конфлікт, який закінчився поразкою влітку 1945р. і окупацією її території союзними військами (до 1952 р.).

Марині постелили в кімнаті Юкіко.

Юкіко лягла на горищі, яке було чимось середнім між стодолою, кімнатою на випадок приїзду гостей, складом старих меблів і сховищем для кукурудзи й сої.

Я розмістився в кімнаті її брата.

А коли будинок наповнила тиша, я почув, як відсунулась ширма, і побачив сидячу на колінах перед порогом Юкіко.

— Ти не проти?

— Займемося торгівлею мікрохвильових печей? — посміхнувся я.

— Якщо моєму панові не буде боляче.

Замість відповіді я підняв край ковдри. Уколовши собі повний шприц знеболюючого, я почував себе більш ніж… Хіба що губи мої були сухими. Але поцілунки Юкіко. Її ніжність. Її обережність…