Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Це що?! — вигукнула вона.

— Медальйон. Ти ж сама просила його. Інших цінностей у мене немає.

— Як? Хіба ти більше нічого не носила на своїй шийці? — недовірливо запитала Знахарка.

Маріка згадала про камінець, який сховала під ліф.

— Іще в мене був оберіг.

— Де він? Ти ж нікому його не віддала? — не стримавши емоцій, вигукнула відьма.

— Ні, в нього обірвався шнурок.

— Так тому й бути, я візьму його замість медальйона.

— Навіщо тобі мій оберіг? — насторожилась Маріка.

— Та так. По доброті душевній пропоную обмін. Медальйон золотий, роботи тонкої. Коштує дорого. А що оберіг? Камінь — він і є камінь.

— Ні. Мені оберіг дорожчий. До того ж я віддала тобі те, що обіцяла, — сказала Маріка.

Відьма в безсиллі заскрипіла зубами. Це ж треба так пошитися в дурні: отримати замість безцінного амулета просту дрібничку! Та за домовленістю все виходило правильно. Назад п'ятами не підеш.

Відьма випадково натиснула на пружинку. Медальйон розкрився, і вона побачила портрет. Як і Маріка, Знахарка обізналася, батько здався їй сином. Із Глібом у неї були пов'язані найнеприємніші спогади. Відьма скоріше погодилась би з'їсти власне помело, ніж зберігати в себе ненависне зображення. Вона хотіла було жбурнути золоту дрібничку подалі, та вчасно спохватилась і простягнула медальйон Маріці.

— Бери. Мабуть, шкода розставатися зі своїм красенем.

Маріка з подивом глянула на Знахарку. Така щедрість була не властива відьмі. Стара явно щось замислила.

— Але ж ми домовились, — нагадала Маріка.

— То що з того! Дають — бери, б'ють — тікай.

— І ти нічого не просиш взамін?

«Я б і попросила, так ти ж не даси», — із сумом подумала Знахарка, а вголос сказала:

— Нічого. Безкорислива я. Без-ко-ри-слива, — промовила вона по складах, нервово засміялася, спересердя сплюнула і зникла.

«Дивна вона якась», — подумала Маріка, підібрала медальйон і знову повісила його на шию.

Залишившись на самоті, дівчина огляділась. Судячи з того, що крон дерев уже торкнулася жовтизна, стара не збрехала. За час її ув'язнення минув не один місяць. Після задушливої темряви підземелля Маріка насолоджувалася лагідним осіннім сонцем і трепетом легкого вітерцю, їй було нікуди поспішати. Її ніхто не чекав. Зрада Агнеси відрізала шлях додому. В цілому світі було лиш одне місце, куди вона хотіла б потрапити, — таємничий і чарівний острів. Але де його шукати? Він був таким же недосяжним, як рожева мрія.

Маріка не відала, що всі дороги ведуть її на острів Гроз.

Маріка поселилася в лісі. Тут їй було затишніше, ніж у палаці герцогині Агнеси. Люди цуралися дикунки, зате ліс прихистив утікачку та щедро ділився з нею своїми дарами. Осінньої пори прогодуватися було неважко. Поки не настали холоди, дівчина збирала горіхи та сушила гриби, готуючи запаси на зиму. Її не обтяжувала самотність. Значно більше Маріку турбувала майбутня зима.

Удень іще пригрівало сонце, та вночі траплялися заморозки. Щоб хоч трохи зігрітися, Маріка заривалася в сухе листя, та воно слугувало жалюгідною ковдрою. Усю ніч дівчина мерзла і вранці прокидалася, тремтячи від холоду. Кочуючи з місця на місце, вона цілі дні блукала в пошуках печери або покинутого ведмежого барлогу, щоб знайти собі житло, та нічого підходящого не було.

Маріка облаштувала собі тимчасове пристановище в колишньому лігвищі вепра під крислатою віковою ялиною. Дівчина вистелила землю ялиновим гіллям і листям. Зверху низькою запоною нависали кошлаті віти, вкриваючи її від дощу та вітру. Поки було тепло, ця подоба житла вірно слугувала Маріці, та гостинна ялина не могла захистити від пронизливої холодної сирості. Дівчина розуміла: щойно зарядить осіння мжичка, матрац із листя промокне наскрізь і тоді вона позбудеться останнього притулку.

Маріка вирішила прибитися до людей. Одного разу вона вийшла до сільця, сподіваючись знайти роботу і дах, аби перезимувати. Але, дивлячись на її лахміття, всі гнали старчиху геть від воріт. Вона була самотня в цілому світі. Ще півроку тому Маріка жила в розкоші та бувала в королівському палаці, а тепер вона стала безрідною бродяжкою, яку ніхто не пускав на поріг.

Якось одна жаліслива господиня сунула Маріці кусень хліба. Дівчина хотіла відробити частування, та жінка тільки махнула рукою й зачинила двері в неї перед носом. Від того дня Маріка обходила поселення стороною. Навіть живучи в таборі, вона заробляла танцями, але ніколи не просила милостиню. Їй було нестерпно, що люди бачать у ній жебрачку.

Холоди були не за горами, і дівчина вирішила податися на південь. Теплі краї вабили її не тільки м'яким кліматом. Десь там лежало загадкове море з чудесним островом Гроз. Маріка часто думала про Прошка. Чи навчився він премудростей чародійства? Чи живе на острові, чи вже повернувся додому?

Дорога вела Маріку все далі від рідного краю. Сонце слугувало їй компасом, а ліс давав пристановище на ніч. Вона мандрувала порожнем. У неї не було нічого, крім шкіряної фляги, яку дав їй підступний дід. Флягу досі наповнювала вода з джерела. Спочатку дівчина збиралася вилити її, але