Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Тунці цілими косяками пливли за нашим судном. Кому весілля, а курці смерть — так говорить народна мудрість. Те ж стосується усіх промислових риб, і тунців зокрема: нам додаткова смачна страва у меню, а їм — кінець. У сіті потрапило також багато морських карасів завдовжки до п'яти сантиметрів, які на смак нагадують дорад, і риб-літунів, справжніх підводних ластівок, які темними ночами світяться, немов казкові ліхтарики. Вони розганяються під поверхнею води і вистрибують з неї, а тоді розкривають свої довгі й широкі плавці і летять. Я також знайшов декілька екземплярів молюсків і зоофітів, що заплуталися у петлях сітей: різні види альціонарій, морських їжаків, мушель-молотків, церитів, башточок, скелясток.

Флора цих вод була представлена прекрасними пливучими водоростями, ламінаріями і макроцистами, вкритими слизом, що сочилася крізь їхні пори. Поміж них я побачив чудовий екземпляр Метазіота деііпіагосііе, яким я поповнив музейні вітрини «Наутилуса», бо це було рідкісне творіння природи, гідне нашої неперевершеної вітальні.

Два дні потому, 4 січня, перетнувши Коралове море, ми побачили прямо по курсу береги Папуа. Капітан Немо посвятив мене у свої найближчі плани: пройти в Індійський океан через Торресову протоку. Більше він нічого не сказав. Нед Ленд не без задоволення зауважив, що таким курсом ми наближаємося до європейських берегів.

Торресова протока вважається небезпечною, і не лише через велику кількість рифів, а ще й тому, що на її берегах часто з'являються тубільці.

Протока, яку ми мали пройти, відділяє Австралію від великого острова Нової Гвінеї, Папуа.

Острів Папуа має чотириста льє завдовжки і сто тридцять завширшки, його площа — сорок тисяч географічних льє. Папуа розташовується під 0°19′ і 10°2′ південної широти та 128°23′ і 146°15′ довготи. Опівдні, коли помічник капітана визначав висоту сонця, я розглядав ланцюги Арфальських гір, що виступали терасами і увінчувалися гостроверхими гребенями.

Цю землю в 1511 році відкрив португалець Франциско Серрано. Де Ріенці так висловився про цей острів: «Він прихистив усіх меланезійських чорношкірих». Чомусь мене переслідувала думка, що якісь непередбачені обставини цього плавання неодмінно змусять нас зустрітися зі страшними андаманцями.

Отже, «Наутилус» опинився перед входом у найнебезпечнішу протоку Світового океану, яку по можливості оминали навіть найвідважніші мореплавці. Протоку названо на честь її відкривача, Луїса Ваеса де Торреса, іспанського мореплавця, який у 1606 році опинився у її водах на зворотному шляху з південних морів до Меланезії. У 1840 році у цій протоці мало не загинули кораблі експедиції Дюмон-Дюрвіля, сівши на мілину. Скажу більше, навіть «Наутилус», який має усі підстави ігнорувати небезпеки морського плавання, тут мав би бути особливо обережним, остерігаючись коралових рифів.

Торресова протока завширшки приблизно тридцять чотири льє, але велика кількість островів та острівців, скель і стрімчаків зробили її майже непрохідною для суден. Враховуючи небезпеку, капітан Немо зробив усе, щоб вдало пройти через цю протоку: «Наутилус» ішов на рівні з поверхнею води і неквапом. Лопаті гвинта, дуже схожі на хвостовий плавець кита, повільно розсікали хвилі. Більше того, здається, капітан Немо сам став за стернового. Я це помітив, коли разом зі своїми друзями вийшов на палубу.

У нашому розпорядженні була прекрасна мапа Торресової протоки, складена інженером-гідрографом Венкандоном Дюмуленом і мічманом, пізніше — адміралом, Купваном-Дебуа, який служив при штабі Дюмон-Дюрвіля під час його останнього навколосвітнього плавання. Ця мапа, як і та, що її склав капітан Кінг, — дві найкращі мапи Торресової протоки. Без них навряд чи комусь вдалось би успішно пройти такий заплутаний природою рифовий лабіринт.

Як це часто буває у житті, до однієї небезпеки додалася ще одна: довкола нас лютувало море. Збаламучені води, підхоплені сильною течією, ринули з південного сходу на північний захід зі швидкістю двох з половиною миль за годину і з гуркотом розбивалися об гребені коралових рифів.

— Паскудне море! — сказав Нед Ленд.

— М'яко сказано! — підхопив я. — Особливо небезпечна ситуація для такого судна, як «Наутилус».

— З огляду на те, — провадив далі канадець, — що ця посудина досі не розлетілася на друзки, наткнувшись на коралові рифи, я роблю висновок, що її окаянний капітан чогось таки й вартий, вочевидь, він не раз топтав цю стежину.

Ми опинилися у дуже небезпечній ситуації. Але «Наутилус», немов благословенний, легко і точно лавірував межи підступних рифів. Він не йшов маршрутом «Астролябії» і «Зеле», який став фатальним для Дюмон-Дюрвіля. Він узяв курс дещо північніше і, обігнувши острів Муррея, знову повернув на південний захід до Кумберландського проходу. Я гадав, що ми увійдемо у нього, але «Наутилус» різко змінив напрямок свого руху на північний захід. Лавіруючи між незліченними островами і острівцями, недослідженими і тому загадковими, ми прямували до острова Тунда і каналу Небезпечного.

Я не знав, що й думати і хвилювався, що необачний капітан Немо веде своє судно у канал, де сіли на мілину обидва кораблі Дюмон-Дюрвіля. Але даремними були мої тривоги, бо «Наутилус», знову змінив напрямок руху і йшов прямо на захід, до острова Гвебороар.

Була третя година дня. Морський приплив майже досягнув своєї найвищої точки. «Наутилус» пропливав поблизу берегів Гвебороара, на відстані не менше двох миль. Цей острів і донині стоїть у мене перед очима, увесь окутаний кучерявою зеленню панданусів.

І раптом сильний поштовх збив мене з ніг. «Наутилус» напоровся на підводний риф і застряг, накренившись на бакборт. Я хутко підвівся і побачив на палубі капітана Немо та його головного помічника. Вони заклопотано оглядали положення судна, зрідка обмінюючись уривчастими фразами мовою екіпажу.

Опишу наше тодішнє становище. За штирбортом, за дві милі від нас, виднівся острів Гвебороар, який простягнувся з півночі на захід, як гігантська рука. На південному сході вже показувалися з води оголені морським відпливом верхівки коралових рифів. Ми сіли на мілину у такому місці, де відпливи досить слабкі, і це становило велику небезпеку для «Наутилуса» — залишитися назавжди прикутим до підводних рифів. На щастя, судно не постраждало від зіткнення, не було ні пробоїни, ні течі. Але якщо якась сила не зрушить з місця підводне судно, то його загибель неминуча!

Мої думки перервала поява капітана Немо. Він, як завжди, був незворушний. На його обличчі я не помітив і тіні хвилювання чи розпачу.

— Нещасний випадок? — запитав я.

— Випадкова перешкода! — упевнено відповів він.

— Еге ж, перешкода! — заперечив я. — Перешкода, яка має усі шанси змусити вас повернутися на землю, від якої ви втікаєте під воду!

Капітан Немо обпік мене поглядом і заперечно похитав головою. Ця німа відповідь була однозначною: «Ніщо і ніколи не змусить мене повернутися на сушу». Після короткої паузи він додав:

— Ви