read-books.club » Сучасна проза » Сага про Єсту Берлінга 📚 - Українською

Читати книгу - "Сага про Єсту Берлінга"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сага про Єсту Берлінга" автора Сельма Лагерлеф. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 114
Перейти на сторінку:
можна сподіватися веселих розваг і танців.

Але цього разу вона невесела, ніби передчуває, що настала і її черга попасти у вир шалених пригод.

Молода графиня сиділа в санях і дивилася, як заходить сонце. Воно зникло з чистого неба, не лишивши по собі легеньких хмаринок із золотими торочками. Все огорнув серпанок сірого присмерку, що його гнав хвилями холодний вітер.

Вона спостерігала, як змагалися день із ніччю і як боротьба тих велетнів сповнювала страхом усе живе. Коні з останніми саньми поспішали, щоб швидше вже опинитися під дахом. Лісоруби верталися з лісу, служниці з корівень. На узліссі вили дикі звірі. День, улюбленець людей, зазнавав поразки.

Згасло світло, поблякли барви. Все навколо стало, холодне й негарне. Молодій графині здавалося, що її надії, її кохання, її вчинки теж повив сірий присмерк. Ту хвилину вона разом із природою відчувала втому, поразку, безсилля.

Вона подумала про своє серце, що тепер, сповнене радощів, оздоблює все навкруг у пурпур і золото, подумала, що колись, мабуть, воно не матиме вже снаги осявати їй світ.

— О недуго, серця мого недуго! — озвалася графиня сама до себе. — Богине сірого, гнітючого смерку, колись ти опануєш мою душу! Життя здасться мені бридким і безбарвним, як, мабуть, воно і є насправді, коси мої побіліють, спина згорбиться, розум потьмяніє.

Сани якраз завернули на ленсманове подвір’я, і коли молода графиня підвела голову, погляд її упав на загратоване віконце в одній прибудові — з нього визирало понуре обличчя.

То була майориха з Екебю, і молода графиня відчула, що не милі їй будуть розваги цього вечора.

Добре веселитися, коли не бачиш смутку, тільки чуєш про нього, як про гостя в чужому краї. Та куди важче заховати в серці радість, коли віч-на-віч станеш із темним, як ніч, лихом, що втупило в тебе важкий погляд.

Графиня, звичайно, знала, що ленсман Шарлінг ув’язнив майориху і що провадиться слідство з приводу авантури в Екебю вдосвіта після великого балу. Але не сподівалася, що він триматиме її в себе на подвір’ї так близько від бальної зали, що звідти можна буде зазирнути до її в’язниці, так близько, що майориха чутиме з неї музику й веселий гомін. І тепер думки про майориху пригасили графині всю радість.

Молода графиня танцює і вальс, і кадриль. Не відмовляється від менуета й англеза, але між танцями підходить до вікна і дивиться на прибудову. В майорихи світиться, й видно, як вона ходить по кімнаті. Здається, й на хвилю не присідає, а все ходить і ходить.

Танок не тішить графиню. Не може вона забути майорихи, що кружляє по своїй в’язниці, мов полонений звір. Вона дивується, як інші можуть танцювати. Адже не саму тільки її хвилює думка, що майориха сидить так близько від них, але ніхто не дає цього взнаки. Які ж тут, у Вермланді, черстві люди!

Після кожного разу, як графиня визирає у вікно, ноги її повільніше рухаються в танці, а веселий сміх застряє в горлі.

Ленсманова дружина завважує, що графиня скрадається до вікна виглянути надвір, і підходить до неї.

— Яке нещастя! Яке страшне нещастя! — каже вона пошепки.

— Я вважаю, що нині ввечері просто неможливо танцювати, — відповідає графиня так само пошепки.

— Я також не хотіла балу, як дізналась, що вона сидітиме тут замкнена, — мовить господиня. — Вона весь час була в Карлстаді, відколи її ув’язнено. Та скоро слідство буде закінчене, тому її сьогодні перевели сюди. Ми не хотіли, щоб її посадовили в жахливу камеру в’язниці, тому замкнули до ткальні у прибудові. Якби не гості, я віддала б їй найкращу свою кімнату. Ви її мало знаєте, графине, але тут вона для всіх була як мати і як королева. Що вона собі подумає про нас усіх, хто танцює в той час, коли її спіткало таке страшне лихо? На щастя, мало хто знає, що вона тут сидить.

— Навіщо її взагалі було ув’язнювати? — гостро питає графиня.

— Правда, графине, але не було іншої ради запобігти ще більшому лихові. Звісно, вона мала право підпалити свій стіг соломи і вигнати кавалерів, але після того майор почав на неї полювати. Бозна, що сталося б, якби майориху не замкнули до в’язниці. Чоловік мав через це стільки прикрощів! Навіть у Карлстаді були з нього невдоволені за те, що він не подивився крізь пальці на пригоду в Екебю. Але він учинив так, як вважав за найкраще.

— Її тепер засудять? — питає графиня.

— О ні, графине, не засудять. Її, звичайно, звільнять, але скільки горя їй довелося витерпіти за останній час! На її місці збожеволіти можна. Подумати тільки, до. такої гордої ланки поставитись як до злочинця! Я вважаю, що найкраще було б лишити її на волі. Вона б сама дала собі раду.

— То випустіть, — каже графиня.

— Кожен може її випустити, але не ленсман і не його дружина, — шепоче пані Шарлінг. — Ми ж бо маємо її стерегти. Особливо цієї ночі, коли тут з’їхалося стільки майоришиних приятелів. Ми приставили двох вартових і замкнули двері на засув, щоб ніхто до неї не зайшов. Але ми були б раді, графине, якби хтось допоміг їй утекти.

— А мені можна до неї піти? — питає молода графиня.

Пані Шарлінг схвильовано хапає її за руку й тягне за собою. В сінях вони загортаються в шалі й швидко виходять на подвір’я.

— Може, вона й не захоче говорити з нами, — каже господиня. — Але принаймні побачить, що ми за неї — не забули.

Вони поминають кімнату, де двоє вартових сидять перед засуненими дверима, і без перешкоди заходять до майорийшної в’язниці. Це велике приміщення, повне ткацьких верстатів та іншого начиння. Властиво, це мала бути ткальня, але вікна в ній загратовані, на дверях припасовані добрі засуви — отже, як треба, вона може правити й за в’язницю.

Майориха, знай, ходить і не зважає на гостей. Вона весь цей час відбуває довгу мандрівку. На думці в неї тільки одне: вона долає двадцять миль до своєї матері, що живе в Ельвдальських лісах і чекає на неї. Майорисі ніколи опочити, треба йти. Її підганяє страх. Адже матері вже більше як дев’яносто років. Вона скоро помре.

Майориха виміряла ткальню на лікті і тепер рахує їх, складає лікті в сажні, а сажні в півмилі та милі.

Важка й довга в неї дорога, а все ж майориха не важиться спочити. Бреде глибокими заметами, чує, як шумить над нею вічний праліс, і йде далі. Спить у фінських хижах і хворостяних

1 ... 42 43 44 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сага про Єсту Берлінга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сага про Єсту Берлінга"