Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Почекай хвилинку, — зупинив мене Рендом. — Яким чином воно працює? Як перегортає Відображення?
— У процесі роботи, — став пояснювати я, — «Колесо-Привид» в кожну мить відтворює безліч своєрідних еквівалентів Карт, потім…
— Стоп. Задній хід. Як же можна створити програму для Карт? Я думав, що зробити Карту здатна лише людина, яка пройшла ініціацію Лабіринтом або Логрусом.
— У даному випадку, — сказав я, — сама машина відноситься до того ж класу об'єктів, що і батькова шпага Грейсвандір. Я включив елементи візерунка Лабіринту в її конструкцію.
— І ти збирався нас приємно здивувати?
— Так, коли машина буде повністю готова.
— А коли вона буде готова?
— Я не можу поки сказати точно. Вона повинна наситити блоки пам'яті певною критичною масою інформації, і тільки після цього її програми почнуть діяти повністю. Я віддав їй команду займатися цим вже досить давно, але до цих пір ще не перевірив, що вийшло.
Рендом налив собі ще кави, відпив.
— Я не думаю, що ця машина зможе заощадити нам так вже багато часу і зусиль, — зауважив він.
Помовчавши, він додав:
— Припустимо, мене цікавить якийсь об'єкт у відображенні. Я вирушаю сам подивитись на нього або посилаю туди когось. Якщо ж я захочу скористатися твоєю штукою, я все одно повинен витратити час на дорогу до того місця, де знаходиться машина.
— Ні, — заперечив я, — ти не правий. Час тратити не треба. Ти просто викличеш дистанційний пульт, термінал.
— Що я викличу?
— Термінал. Я зараз тобі покажу.
Я відкопав свою колоду амберських Карт і відшукав серед них одну, що лежала в самому кінці.
На ній було зображено срібне колесо на темному тлі. Я передав Карту Ренді, і він її уважно оглянув.
— Як же нею користуватися? — З цікавістю запитав він.
— Так само, як і іншими Картами. Викликати тобі термінал?
— Так, виклич. Я хотів би подивитися.
— Добре, — сказав я. — Але я боюся, що поки ще машина не знає багатьох корисних в даний момент речей. Процес збору інформації ще не закінчений.
— Я не збираюся її екзаменувати. Я просто хочу подивитися.
Я підняв Карту, вдивився в неї крізь внутрішне око своєї свідомості.
Кілька митей опісля прийшов відгук. Я покликав.
Почувся неголосний тріск, в повітрі запахло озоном, і мерехтливе світлове колесо приблизно восьми футів у діаметрі повисло в повітрі, матеріалізувавшись перед нами.
— Зменш розміри терміналу, — наказав я.
Колесо скоротилося приблизно рази в три, і на цьому йому було наказано зупинитися. Тепер воно було схоже на слабо освітлену раму картини і по виду кімнати, який спостерігався крізь нього, постійно пробігали хвилі.
Рендом потягнувся рукою до обруча.
— Не чіпай, — попередив я його, — отримаєш удар. Я ще не довів його до повної безпеки.
— Передача енергії?
— Так, він і це може, але в невеликих кількостях.
— Отже, якщо ти віддаси наказ передати заряд…
— Так, звичайно. Машині необхідно вміти передавати енергію, щоб підтримувати роботу скануючих пристроїв і терміналу через Відображення.
— Я хотів би знати, чи здатна машина видати на цьому кінці розряд.
— Як я тобі вже казав, вона здатна накопичити і розрядити певну кількість енергії.
— У яких межах дальності?
— Всюди, куди може проникнути дистанційний пристрій.
— А куди воно може проникнути?
— Ну… теоретично в будь-яке місце, звичайно, як і звичайна Карта.
— А первісні розміри кільця — це межа?
— Ні, його можна збільшувати або зменшувати на свій розсуд.
— Поки не потрібно. Припустимо, ти зробив діаметр побільше і наказав показати тобі найбільшу, яка тільки увійде в раму, ділянку бурі. Вона зможе передати його сюди?
— Не знаю… Машина спробує, звичайно. У всякому разі, це буде щось на зразок гігантського вікна в шторм.
— Мерлін, краще зачини його. Це небезпечно.
— Але ж, як я вже говорив, ніхто не знає, де знаходиться Привид, і єдиний спосіб дістатися до нього…
— Я розумію. А скажи, з відповідною Картою до Привида може дістатися будь-хто?
— Так, я не став вбудовувати коди безпеки саме через неможливість знайти машину будь-яким іншим способом.
— Малюк, ця штука може стати жахливою зброєю. Погаси вікно і негайно вимкни саму машину.
— Це неможливо.
— Чому?
— С дистанційного пульта неможливо відключити живлення або стерти пам'ять установки. Мені довелося б відправитися туди, де вона знаходиться.
— Тоді негайно вирушай у дорогу, ось що я тобі скажу. Я хочу, щоб ти на деякий час її вимкнув. Поки не вбудуєш в неї надійні запобіжники. І навіть тоді… Ну, тоді подивимося. Я не довіряю такій енергії і таким можливостям, особливо коли у мене немає від них ніякого захисту. Воно може напасти абсолютно несподівано. Про що ти тільки думав, коли робив цю штуку?
— Про обробку інформації. Слухай, адже крім нас двох…
— Завжди буде існувати ймовірність, що хтось пронюхає про Примару і знайде спосіб дістатися до неї. Так, я розумію, ти закоханий у власне творіння, і я поважаю твої добрі наміри, але машина повинна бути приведена в неробочий стан.
— Але ж я нічим тебе не скривдив.
Це був мій голос, але прозвучав він з терміналу.
— Що таке? — Здивовано перепитав Рендом.
Він подивився на кільце, потім на мене, потім знову на кільце.
— Мене тривожить твій потенціал. Мерлін, вимкни термінал.
— Кінець роботи, — вимовив я. — Прибери термінал.
Кільце на секунду замерехтіло і зникло.
— Що ти скажеш щодо останнього зауваження твого Колеса? — поцікавився Рендом.
— Я сам здивований.
— Так, сюрпризи щось починають мені набридати. Можливо, навколишнє середовище в цьому відображенні якимось чином впливає на твою машину, а? Ти знаєш, чого я хочу — нехай вона трохи відпочине.
Я схилив голову.
— Як накажете, сер.
— Кинь, не терзайся так, просто вимкни її, от і все.
— І все ж, мені здається, вся справа зводиться до того, щоб встановити кілька охоронних систем. Немає причини закривати весь проект.
— Знаєш, якби обстановка зараз була спокійнішою, — зітхнув він, — Я, можливо, і погодився б з тобою. Але саме зараз занадто багато всякого лайна пливе вниз за течією. Всі ці снайпери, бомбометальники… І мені зовсім не потрібна нова турбота, ти розумієш?
Я піднявся.
— Гаразд. Спасибі за каву. Я повідомлю тобі, коли все буде зроблено.
Він кивнув.
— На добраніч, Мерлін.
— На добраніч.
Коли я повертався до своєї кімнати через парадний хол, я побачив Джуліана. Він був у зеленому халаті і розмовляв з двома чоловіками. На підлозі перед ними лежала велика мертва тварина.
Я завмер, зрозумівши,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.