read-books.club » Детективи » Прес-центр 📚 - Українською

Читати книгу - "Прес-центр"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прес-центр" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 119
Перейти на сторінку:
людей і домогтися відправки телеграми в Берн з офіційним запитом про обставини загибелі італійського громадянина Леопольдо Граціо; оскільки лист має виходити з секретної служби, то, ясна річ, на цей запит мусить відповісти секретна служба Швейцарії. А відповісти на лист, не взявши в кримінальній поліції всіх документів, висновків експертів, неможливо.

Правдолюбці — це добре, але Шор вирішив пограти в це діло аж надто серйозно. Не час.

А втім лишалася ще надія на завтрашній контакт з Шором тих, кому резидентура в Берні вірить безумовно.

35

Ретроспектива V (місяць тому, осінь 83-го)

Прийом влаштували на англійському газоні перед новим будинком Дігона в Сарагоса де Вілья; пальми підсвічували лампами денного світла, і тому ніч здавалася нереальною, мабуть, занадто чорно-білою, як у режисерів перших фільмів раннього італійського неореалізму.

Дігон, як завжди, був у своєму скромному чорному костюмі; він дозволяв собі тільки одну розкіш — шофер купував йому надзвичайно дорогі черевики, невагомі, лайкові, в найшикарнішому магазині Нью-Йорка. Як і кожна людина, що піднялася на високий щабель, Дігон не надавав значення одягові, любив старі, звичні речі; але в молодості, як і всі подібні до нього, хто рвався вгору, він замовляв собі елегантні костюми, купував величезні машини, бо той, хто хотів вийти в люди, мусив уміти замилювати очі; чим менше реальних грошей, тим більше повинно бути показного багатства; тільки купивши три будинки, понад тисячу акрів землі, багатої на нафту, зав’язавши — через треті країни — надійні зв’язки з банками Саудівської Аравії, він перестав звертати увагу на зовнішнє, «женихівське», як жартував пізніше, і став, навпаки, грати в скромність; спочатку перебирав міри, і гра ця здавалася ненатуральною. Та минали літа, і особливо після сорок п’ятого року, І коли Дігон дістав доступ у Західну Німеччину через концерн Дорнброка, він жив поняттям діла — агресивного, всепожираючого, безпощадного; будь-яке виставляння напоказ багатства здавалося йому тепер смішним і безглуздим.

… Коли посол Нікльберг підвів його до міністра оборони і вони обмінялись настороженим потиском рук, кряжистий майор Лопес відчеканив:

— Наша революція проти розкошів, але цей дім має на собі печать достоїнства; свято не ріже око надмірністю, такою властивою сильним вашого світу; радий честі засвідчити свою повагу, містер Дігон, і висловити надію, що ви не тільки поправите своє здоров’я в благодатному кліматі Гаривасу, а й поміркуєте на дозвіллі, яку допомогу можете подати республіці, яка розвивається тепер так динамічно. Біля майора стояв високий холодноокий полковник, начальник генерального штабу Діас, близький друг прем’єр-міністра; Дігон зразу пригадав те, що говорив йому про Діаса Майкл Велш, коли вони зустрілися на конспіративній квартирі ЦРУ в Нью-Йорку, тому Дігон церемонно вклонився майору й відповів:

— Хоч я, не приховую цього, противник будь-якої революції, окрім американської, але все-таки, пане Лопес, мене надихає динаміка вашого розвитку і те відчуття стабільності, яке я тут помітив… Тому не бачу підстав, щоб бодай у якійсь мірі бойкотувати діяльність вашого міністра фінансів… Гадаю, колеги по спостережній раді нашого концерну підтримають моє бажання піти назустріч вашим пропозиціям…

— Ну що ж, — сухо посміхнувся майор Лопес, — якщо вони підтримають вас і дадуть нам позику, республіка дозволить їм жити тут, на березі; як їм заманеться… В розкоші то в розкоші…

Дігон пожував губами.

— В якійсь книжці, мені здається — перекладеній, я прочитав цікавий анекдот про мого юного друга Дейва і Рокфеллера… Начебто він згадав, що в одній із сусідніх з вами країн його дід купив дві милі хорошого пляжу і палац вісімнадцятого століття… Дейв послав туди кілька своїх помічників — цент треба рахувати, з нього починається долар…

Лопес різко зауважив:

— Дві милі нашого узбережжя міряють не центом, містер Дігон, а мільйоном…

— Для Рокфеллера мільйон і є цент, — усміхнувся Дігон. — Так ось, його люди прибули на двох вертольотах, побачили дивовижний замок, пальми на піщаному березі, бананові гаї, викликали управляючого і сказали: «Через тиждень сюди прилетить великий бос. Тому, будь ласка, знесіть цей помпезний замок, ми пришлемо будівельників, і вони зроблять невеликий двоповерховий котедж з гарним басейном, бомбосховищем і радіоцентром; бос не любить пальм, треба засадити два кілометри кримською сосною. А пісок посипати червоною рінню Середземномор’я, це ми доставимо літаками… Тепер так, — вів далі найдовіреніший помічник Рокфеллера, — яке сузір’я з’являється над будинком, коли сісти на пляжі, зіпертися руками об землю і задерти голову?» Управляючий відповів здивовано: «Мені здається, Південний Хрест чи щось подібне». А помічник, заглянувши в свою записну книжку, відрубав: «Ні, він не любить цього сузір’я, будь ласка, зробіть так, щоб над головою в нього був Козерог, ми заплатимо будь-які гроші…» Через тиждень прилетів Дейв, вийшов з свого надпотужного вертольота — в поношених білих джинсах, стоптаних кедах марки «пума» і випраній фланелевій сорочці, — пройшовся берегом океану, посипаним червоною середземноморською рінню, глибоко вдихнув сухе соснове повітря, яке буває, мабуть, тільки в Криму, сів, задер голову, спитав управляючого, яка зірка спалахує тут опівночі, вислухав відповідь, що тут з’явиться Козерог, зітхнув гірко й попрямував у свій невеликий двоповерховий котедж, кинувши на ходу: «Яка благодать, боже ти мій! Жити б тут і думати про вічність… Кому потрібні ці прокляті гроші?! А ми їх усе робимо та робимо… Навіщо?!»

Начальник генерального штабу Діас засміявся; посол Нікльберг теж посміявся і повів його до столика, де стояли пляшки з легким рожевим вином, привезеним з півдня Франції; полковник Діас зрозумів, що його вдало примусили залишити свого міністра віч-на-віч з Дігоном; він не хотів цього, але ж не вириватись.

Взявши майора Лопеса під руку, Дігон заговорив швидко, щоб кожне слово було литим:

— Якщо ви зможете взяти владу і мені повідомлять точну дату, коли це відбудеться, ви станете найбагатшою людиною Латинської Америки, бо я знаю біржу, ціни на боби какао і розумію силу армії. Нехай у Нью-Йорк подасться ваша людина, нехай вона стане зрадником — через неї і її ланцюг я зможу координувати всі наші кроки в майбутньому.

Дігон відчув, як закам’яніла рука майора, натиснув:

— Деталі обговорить ваш друг Луїс, ви ж вірите йому, чи не так? Мені потрібна певна відповідь, причому негайно, тут, інакше я продам це бунгало — і вважайте, що нашої розмови в природі не було.

— Коли б ви хотіли побачити тут зміни?

— Через місяць, два… Я чекаю відповіді, бо часу в нас обмаль, довше залишатися нам удвох — означає накликати на вас підозру…

— Добре, я обговорю деталі з Луїсом.

— Тоді я пускаю в діло на

1 ... 42 43 44 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прес-центр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прес-центр"