Читати книгу - "Фальшивомонетники"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У цю мить Робер зовсім забув, що й сам має рідного брата.
Проте Венсан не був зовсім дурний; перебільшена емоційність цього виливу почуттів попередила його, що вона не була цілком щирою, що обурення веде за собою щось зовсім інше. Він мовчав, чекаючи, що буде далі. Але Робер несподівано замовк. У світлі вогника від сигарети, яку курив Венсан, він помітив дивну складку на губі цього останнього, що здалася йому іронічною; а насмішки він боявся найбільше у світі. Чи саме цей острах примусив його змінити тон? Я думаю, до цього радше спричинилося інтуїтивне відчуття певної співучасти, що поєднувало його та Венсана... Отож він заговорив далі, розігруючи цілком природний тон і з виглядом людини, яка каже: «Мені нема потреби прикидатися перед вами».
— Так от. Я мав із юним Олів’є надзвичайно приємну розмову. Цей хлопець мені дуже подобається.
Пасаван спробував перехопити Венсанів погляд (ніч була не дуже темною), але той дивився просто себе.
— Отже, мій любий Моліньє, маленька послуга, якої я хотів у вас попросити...
Але тут він знову відчув потребу зробити паузу й, так би мовити, на мить відійти від своєї ролі — так ото робить актор, упевнений у своїй владі над публікою і бажаючи показати їй і самому собі, що вона у нього в руках. Тож він нахилився вперед, до Ліліан і промовив дуже голосно, так ніби умисне хотів розголосити конфіденційний характер того, що він сказав і того, що скаже:
— Люба подруго, ви впевнені, що не застудитесь? Ми маємо тут плед, який нам не потрібен...
Потім, не чекаючи відповіді й відкинувшись у глибину авто, ближче до Венсана, повів далі, знову стишивши голос:
— Річ ось у чому. Я хотів би забрати вашого брата влітку до себе. Тож я скажу вам навпростець — які можуть бути недомовки, між нами?.. Я не маю чести бути знайомим із вашими батьками, які, найімовірніше, не дозволять Олів’є поїхати зі мною без вашого активного втручання. Я не сумніваюся, що ви знайдете спосіб навернути їх на мою користь. Ви їх добре знаєте, звичайно ж, і зможете знайти до них підхід. Ви не відмовитеся зробити це для мене?
Він зачекав хвилину і, не дочекавшись відповіді, провадив:
— Послухайте, Венсане... Я скоро покину Париж... і ще достоту не знаю, куди поїду. Я відчуваю цілковиту потребу взяти із собою секретаря... Вам добре відомо, що я засновую журнал. Я говорив про це з Олів’є. Мені здається, він наділений усіма необхідними якостями... Але тут ідеться не лише про мою егоїстичну точку зору: я стверджую, що всі ці якості знайдуть застосування в моєму проекті. Я запропонував йому посаду головного редактора... Головний редактор журналу, в його віці!.. Погодьтеся, що це пропозиція не зовсім звичайна.
— Вона настільки незвичайна, що, боюся, вона трохи налякає моїх батьків, — сказав Венсан, нарешті обернувши до Робера погляд і пильно подивившись на нього.
— Атож. Мабуть, ви маєте рацію. Можливо, ліпше не казати їм про це. Але ж ви могли б показати їм усі вигоди та переваги подорожі, яку я йому пропоную, чи не так? Ваші батьки повинні зрозуміти, що людина в його віці має потребу в тому, щоб подивитися свою країну. Ви домовитеся з ними про це, гаразд?
Він перевів подих, закурив нову сигарету, потім провадив, не змінюючи тон:
— А що ви напевне підете мені назустріч, то я спробую також зробити дещо для вас. Мені здається, я зможу допомогти вам скористатися з деяких переваг, що їх пропонує мені участь в одній надзвичайно вигідній оборудці... що її мій друг, який працює у великому банку, приберігає для кількох привілейованих осіб. Але попрошу вас, щоб це залишилося між нами... Жодного слова про це Ліліан. Річ у тому, що я маю у своєму розпорядженні дуже обмежену кількість можливостей; я не зможу влаштувати підписку водночас для вас і для неї... Ідеться про п’ятдесят тисяч, які ви виграли вчора ввечері...
— Я вже ними розпорядився, — сказав Венсан майже сухим тоном, бо він не забув про застереження Ліліан.
— Гаразд, гаразд... — відразу сказав Робер із відтінком образи в голосі. — Не стану наполягати...
Потім тоном людини, що «зовсім на вас не сердиться», додав:
— Якщо ви зміните свою думку, то не баріться... бо завтра після п’ятої години буде вже пізно.
Венсанове захоплення графом де Пасаваном тільки зросло, після того як він перестав сприймати його всерйоз.
XVIII
ЩОДЕННИК ЕДУАРА
2 година
Втратив свою валізу. Так мені й треба. Мені не шкода нічого, що в ній було, крім щоденника. Але щоденника мені дуже шкода. У глибині душі я навіть розвеселений цією пригодою. Проте мені хотілося б повернути свої папери. Хто прочитає їх?.. Можливо, після того як я втратив їх, я перебільшую їхню значущість. Останній запис у тому щоденнику я зробив перед від’їздом до Англії. Там я записував свої враження в інший блокнот, яким більше не користуватимуся після повернення у Францію. Новий нотатник, у якому я почав писати тепер, не скоро покине мою кишеню. Це те дзеркало, яке я повсюди носитиму з собою. Жодна з моїх пригод не існуватиме для мене реально доти, доки не знайде в ньому свого віддзеркалення. Але я маю таке враження, ніби після свого повернення я живу і дію уві сні. Скільки прикрости завдала мені та болісна розмова з Олів’є! А я ж чекав від неї великої радости... Схоже, вона втішила його не більше, аніж мене; либонь, він був так само мало задоволений собою, як і мною. Що ж до мене, то говорити мені було не легше, ніж залучити до розмови його. О, як важко видобути з себе бодай одне слово, якщо воно тягне за собою чуттєвість усього твого єства! Коли до розмови втручається серце, воно притупляє й паралізує мозок.
7 година
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.