Читати книгу - "Крабат"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Врятований! Та через мить зрозумів, що сам себе загнав у безвихідь.
«Канторко! — подумки волає до неї з усіх сил. — Допоможи мені вибратися з колодязя!»
Дівчина опускає руку у воду. Крабат перекидається золотим перснем й опиняється на її пальці.
Біля колодязя, як грім ясенний, з'являється одноокий пан у червоному польському строї для верхової їзди зі срібним позументом…
— Скажи, добра дівчино, звідкіля в тебе такий чудовий перстень? Покажи-но його мені!
Він простягає руку за перснем.
Крабат перекидається ячмінною зернинкою і падає в кошичок. Вона сипле курям зерно. Сипнула жменю — і він уже на землі, біля її ніг.
Польський шляхтич зник. Чорний, як смола, одноокий півень клює зерно. Але Крабат спритніший за нього. Перекидається лисом і перегризає півневі горло. Суха солома тріщить між його зубами. Чи, може, це тріщить солома під ним у сіннику?
Крабат прокинувся, весь мокрий від поту. Те, що він у сні переміг Майстра, сприйняв як добрий знак. Віднині він повірив у себе. Отже, дні Майстра можна полічити. Він, Крабат, покладе край злу, яке чинить Майстер: йому призначено його знищити.
Увечері він зайшов до Майстра.
— Я відмовляюсь! — рішуче сказав він. — Можеш вибирати собі в наступники, кого хочеш!
Майстер вислухав його досить спокійно.
— Йди до повітки й візьми там кирку й лопату. У Козельбрусі на пустці викопаєш собі могилу. Це буде твоя остання робота!
Не промовивши й слова, Крабат повернувся і вийшов. Біля повітки з темряви виринув Юро.
— Я чекаю на тебе, Крабате. Пора повідомити дівчині про час випробування.
Крабат пояснив Юрі, як знайти хату канторки.
— Скажи їй, що вона може прийти до млина завтра, в останній передноворічний вечір, і попросити мірошника, щоби відпустив мене. — Він дістав із кишені волосяного вінчика. — Покажеш його їй, щоби знала, що ти прибув від мене. Не забудь її попередити, що вона не зобов'язана це робити. Прийде до Козельбруха — добре, ні — також добре. Тоді мені все одно, що зі мною буде. — Він обняв Юра. — Пообіцяй мені, що не вмовлятимеш канторку робити те, чого їй не хотілося б!
— Обіцяю!
Чорний ворон із вінчиком у дзьобі полетів до Шварцкольма.
Крабат зайшов у повітку. Що там у кутку? Домовина? Закинув на плече кирку й лопату. Провалюючись у глибокий сніг, брів до пустки.
Де копати? Ага, ось тут темний квадрат серед білого простирадла. Кому призначено це місце — йому чи Майстрові? «Завтра о цій порі все вирішиться!» — подумав він і ввігнав кирку в мерзлу землю.
Наступного ранку Юро після сніданку відвів Крабата вбік, повернув вінчика. Він поговорив з дівчиною, і та дала згоду.
Надвечір, коли тільки-но почало сутеніти, біля воріт млина з'явилася канторка. У святковому вбранні, з білою стрічкою у косах. Її зустрів Ганцо і спитав, у якій вона справі.
— Хочу поговорити з мірошником.
— Я — мірошник. — Майстер рішуче відсторонив хлопців і ступив крок їй назустріч. Був у чорному плащі, трикуті, блідий, як крейда.
— Чого тобі треба?
Канторка подивилася на нього без страху.
— Віддай мені мого хлопця!
— Твого хлопця? — Майстер зареготав. Його сміх нагадував мекання злого цапа. — Я його не знаю!
— Це Крабат. Я кохаю його.
— Крабат? — Майстер вирішив пристрашити її. — Та чи ти його знаєш? Зможеш відшукати серед інших?
— Я його знаю!
— Так може сказати будь-хто!
Мірошник обернувся до мірошниченків.
— Гайда до Чорної кімнати, станьте в ряд і не ворушіться!
Крабат стояв між Андрушем і Сташком. Він чекав, що вони зараз перекинуться воронами.
— Стійте й мовчіть! А ти, Крабате, тільки пискнеш, вона й помре!
Майстер витяг із кишені чорну хусточку і, зав'язавши дівчині очі, завів її до кімнати.
— Пізнаєш свого хлопця — поведеш із собою.
Крабат злякався — не чекав цього. Як їй допомогти?
Тут і вінчиком не зарадиш!
Канторка пройшла повз ряд раз, другий… Крабат ледве стояв на ногах. Він поплатився своїм життям і життям канторки!
Страх, небувалий страх, здолав його цілком. «Я один винен у її смерті! Один тільки я…»
І тут сталося!
Канторка, проходячи втретє повз ряд мірошниченків, простягла руку до Крабата.
— Це — він!
— Упевнена?
— Так! — Зірвавши хусточку з очей, вона підступила до Крабата.
— Ти вільний!
Майстер похитнувся.
Хлопці стояли, наче скам'янілі.
Перший отямився Юро.
— Беріть речі й рушайте до Шварцкольма! Там можна переночувати на сіновалі.
Мірошниченки мовчки повиходили з кімнати.
Вони знали: Майстер не доживе до ранку, загине опівночі, а млин щезне в полум'ї.
Мертен потиснув Крабатові руку.
— Нарешті Тонда, Міхал та інші відомщені.
Крабат не міг і слова сказати. Наче закляк.
Канторка обняла його за плечі, вкрила своєю теплою вовняною хусткою.
— Ходімо, Крабате!
Вона повела його з млина. Ось вони вже минули Козельбрух, попрямували до села.
— Як це тобі далося? — спитав її Крабат, побачивши між деревами вогні Шварцкольма. — Як ти знайшла мене серед хлопців?
— Я відчула твій страх… Страх за мене!
Коли вони підходили до села, з неба посіявся дрібненький, м'який сніг. Наче біле-біле борошно з великого густого сита!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крабат», після закриття браузера.