read-books.club » Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Долі та фурії"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 99
Перейти на сторінку:
ранок був такий чудовий, наповнений прохолодним вітром і неоново-рожевим світлом кольору бугенвілії, а може, тому що всі четверо більш-менш терпимо ставилися до творчості один одного, але вони разом із модератором так гарно посиділи в зеленій кімнаті, чекаючи початку, і так тепло погомоніли, досхочу наласувавшись бурбоном, що, вийшовши на сцену, почувалися вільно й піднесено. Глядацька зала, розрахована на п’ять тисяч місць, була заповнена вщерть, так само як і додаткова аудиторія зі світлодіодним екраном, де люди тулилися навіть у проходах, а освітлення було таким яскравим, що зі сцени можна було розгледіти тільки перший ряд, в якому групкою сиділи їхні дружини. Матильда сиділа скраю від стіни, обпершись елегантною платиновою головою на кулак, й усміхалася до нього.

Ланселот разом з усіма вставав під час аплодисментів і довгих вступів, що рясно супроводжувалися короткими уривками з робіт кожного драматурга в постановці професійних театральних акторів. Йому важко було стежити за ходом подій. Мабуть, він випив більше бурбону, ніж думав. Він упізнав свою п’єсу; Міріам із «Джерел» — сама досконалість: секс у платті, грудний голос, стегна, сяюче мідне волосся. Він не сумнівався, що вона мала б успіх у кіно. [Так, епізодичні ролі, маленькі шедеври.]

Ось і обговорення. Майбутнє театру! Перші думки? Стариган розпочав своє буркотіння із псевдобританським акцентом. Ну що ж, радіо не вбило театру, потім кіно не вбило театру, згодом телебачення не вбило театру, а отже, чи варто боятися, що інтернет за усієї спокусливості, подужає театр? Далі підпрягся воїн: голоси з маргінесу, голоси кольорових, голоси пригноблених буде чутно так само, як і голоси інших, і вони заглушать голоси нудних, старих білих чоловіків із патріархального минулого. Ну, м’яко заперечив Ланселот, навіть у нудних, старих білих чоловіків із патріархального минулого було що розповісти, а майбутнє театру було схоже на минуле театру: новаторство в оповіді, інверсія наративних сподівань. Він посміхнувся: поки що аплодували тільки йому. Вони всі дивилися на дівчину, яка знизала плечима, кусаючи нігті.

— Не знаю. Я не ворожка, — сказала вона.

Вплив технологічного віку? Зрештою, ми живемо в Кремнієвій долині. Глядачі засміялися. Воїн підскочив, пришпорюючи свого мертвого коня: завдяки відеохостингу YouTube, масовим відкритим онлайн-курсам MOOC та всім іншим новаторським розробкам знання були демократизовані. Ось дівчина, яка хоче завести сім’ю. Завдяки фемінізму, який наділив жінку правами, рівними з чоловіками, жінка отримує свободу від дітонародження й нудної хатньої роботи. Дружина фермера в Канзасі, яка раніше була всього лиш домогосподаркою, яка мусила збирати фрукти, підтирати зади, збивати масло і так далі, виконуючи тепер тільки половину хатньої роботи, може перетворитися з дружини на творця. На своєму комп’ютері вона може слухати лекції про найостанніші новації, вона може дивитися нові п’єси, лежачи вдома на дивані, вона може навчитися сама писати музику, вона може створити нове бродвейське шоу, і для цього їй не треба жити в бездушному третьому колі пекла, яким є Нью-Йорк. Ланселота охопило роздратування. Та хто він такий, цей позер і хвалько, хто дав йому право плювати на те, як люди влаштовують своє життя? А от Ланселот любить своє коло пекла!

— Тільки давайте не будемо переживати за дружин усього світу, — закликав він. Сміх. — Іноді творчі люди настільки самозакохані, що вважають, наче їхній спосіб життя — це дорогоцінний камінь у короні людства. Проте більшість драматургів, яких я знаю, це просто старі козли, — схвальне гарчання старигана, — а дружини — це набагато кращі людські створіння. Вони добріші, щедріші й значно гідніші всього найкращого. Є якась шляхетність у тому, щоб робити життя приємним, чистим і комфортним. Такий вибір нічим не гірший, ніж вибір заробляти на хліб насущний спогляданням власного пупа. Дружина — це драматург шлюбу, це людина, чия робота важлива для загального результату, навіть якщо її внесок не настільки помітний. У цій ролі є своя краса. Наприклад, моя дружина, Матильда, кілька років тому покинула свою роботу, щоб полегшити роботу мою. Вона любить готувати, прибирати, редагувати мої твори, і це робить її щасливою. І в кого вистачить совісті заявити, що від цього її роль у створенні сім’ї менша?

Він радів із того, як плавно слова злітали з його вуст. Він дякував вищим силам за своє вміння так гарно говорити. [Хтозна, що тут і сказати.]

Ущипливо від дівчини-драматурга:

— У мене є дружина, і я дружина. Щось мені некомфортно від ґендерного есенціалізму, який я тут чую.

— Я маю на увазі, звісно ж, дружину в безстатевому сенсі, як супутника життя, — пояснив Ланселот. — Дружинами бувають і чоловіки. Коли я був актором, я ніяк не міг знайти роботу, тому фактично виконував усю домашню роботу, тимчасом як Матильда працювала й утримувала нас. [Він мив посуд, тому частково це була правда.] Хай там як, а між чоловіками й жінками існує істотна відмінність, про що сьогодні неполіткоректно говорити. Саме жінки виношують дітей, зрештою, саме жінки їх вигодовують, і традиційно саме жінки доглядають за немовлятами. Це забирає величезну кількість часу.

Він посміхнувся, чекаючи оплесків, але щось було не так. Публіка наїжачилась. Запала холодна тиша. У кінці аудиторії хтось голосно розмовляв. Що ж він зробив? У паніці він подивився на Матильду, яка розглядала свої черевики. Дівчина-драматург втупилася в Ланселота й сухо запитала, карбуючи кожне слово:

— Ви хочете сказати, що жінки не є творчими геніями, бо в них є діти?

— Та ні ж бо, — заперечив він. — Заради Бога, ні. Не тому. Я цього не говорив. Я люблю жінок. Та й не в усіх жінок є діти. Наприклад, у моєї дружини. Принаймні поки що. Але, послухайте, кожному з нас дана обмежена кількість творчої енергії, так само як нам дарована обмежена кількість життя. І якщо жінка хоче витратити свою частину цієї енергії на створення реального, а не уявного життя, то честь їй і хвала. Якщо в жінки є дитина, то вона створює набагато більше, ніж якийсь там вигаданий світ на папері! Вона творить саме життя, а не симулякр. Що б там не написав Шекспір, він створив набагато менше, ніж звичайна неписьменна жінка того часу, яка мала дітей. Ці діти були нашими предками, без яких сьогодні не було б нас. Ніхто ж серйозно не стверджуватиме, що будь-яка п’єса вартує одного людського життя. Я хочу сказати, що історія театру мене тут підтримає. Якщо жінки історично продемонстрували менший творчий геній, ніж чоловіки, то це тому, що їхнє творіння внутрішнє, й енергія витрачається безпосередньо на життя. Це своєрідний тілесний геній. І спробуйте довести, що він менш вартісний, ніж геній уяви. Я думаю, всі згодні, що жінки нічим не гірші за чоловіків, ба навіть кращі багато в чому, але причина такої невідповідності полягає в тому, що жінки спрямовують свою творчу енергію всередину, а не назовні. — Публіка розлютилася ще дужче. Він здивовано прислухався, почув поодинокі оплески. — Та що не так? — запитав він.

Підоспів стариган із підтримкою, зав’язнувши в якійсь своїй довгій закрученій історії, запанібрата приплітаючи Ліама Нісона, Пола Ньюмана та острів Вайт, тож холодний піт Ланселота висох і в животі перестало крутити. Він знову подивився на Матильду, намагаючись піймати її погляд, сподіваючись на підтримку, але місце, на якому вона сиділа, було порожнє.

Світ розколовся. Ланселот був на межі відчаю. Матильда пішла. Матильда встала і привселюдно вийшла із зали. Матильда так розлютилася, що з неї

1 ... 42 43 44 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"