Читати книгу - "Вибрані романи"

пересуває гори. Та найбільша несправедливість цих та інших злостивих звинувачень від людей, яким Папарриґопулос не зробив нічого поганого, стане цілком очевидною, коли візьмемо до уваги той факт, що досі Папарриґопулос нічого не опублікував, і всі ті, хто кусає його за п’яти, говорять про те, що вони від когось чули, а не бачили надрукованим на папері.

Отож, про цього надзвичайного ерудита можна писати тільки зі стриманим спокоєм і без нехай там яких літературних вигадок.

Тож я хотів сказати, що саме про цього чоловіка, саме про цього ерудита подумав Ауґусто, знаючи, що той останнім часом присвятив чимало своїх зусиль дослідженню жінок, звичайно ж, у літературі, що означало досліджувати їх не на видноті в публіки, й досліджувати тих жінок, які жили в минулих сторіччях. А ці жінки для того, хто їх вивчає, набагато менш видимі, ніж жінки сучасні.

Отже, до Антоніна, до самітного ерудита, який зі страху перед жінками, що живуть на світі й щоби помститися їм за цей страх, почав досліджувати їх на матеріалі книг, прийшов Ауґусто, щоби порадитися.

Не встиг ерудит вислухати його прохання, як вигукнув:

— Ох, бідолашний сеньйоре Перес, я вам співчуваю! Ви хочете дослідити жінку? Це дуже тяжка робота...

— Але ж ви досліджуєте їх...

— Треба йти на жертви. Дослідження, дослідження приховане, терпляче, мовчазне — це сенс мого життя. Але я, ви вже про це знаєте, скромний, надзвичайно скромний трудівник думки, який збирає й упорядковує матеріали для того, щоб інші, які прийдуть після мене, змогли скористатися ними. Людські труди — колективні; усе не колективне, не є ані надійним, ані тривалим...

— А творіння великих геніїв? «Божественна комедія», «Енеїда», якась із трагедій Шекспіра, якась із картин Веласкеса...

— Усе це колективне, набагато колективніше, ніж вам здається[52]. «Божественна комедія», наприклад, готувалася у вигляді цілої серії...

— Я знаю.

— А щодо Веласкеса... до речі, ви знайомі з книгою Хусті про нього?

Для Антоніна головною, майже єдиною цінністю великих творів людського генія є те, що вони спричиняють написання критичних книг або книг-коментарів; великі художники, поети, живописці, музиканти, історики, філософи народжуються для того, щоб якийсь критик коментував їхні твори, й будь-яка фраза великого письменника, що пише від себе, не набуває цінності доти, доки якийсь ерудит не повторить її й не процитує твір, видання та сторінку, на якій її можна прочитати. Але всі ці балачки про солідарність колективної праці не були чимось більшим, ніж заздрістю та неспроможністю. Ці коментатори належали до того виду коментаторів Гомера, що якби сам Гомер ожив і ввійшов співаючи до їхнього кабінету, то вони виштовхали б його звідти копняками, щоби він не перешкоджав їм працювати над мертвими текстами його творів і знаходити в них унікальні слова, вжиті лише раз.

— Ну то гаразд, але що ви думаєте про жіночу психологію? — запитав його Ауґусто.

— Таке неясне, таке загальне, таке абстрактне запитання не має глузду для такого скромного дослідника, як я, сеньйоре Перес, для чоловіка, який не є генієм і не прагне ним бути...

— І не прагне?

— Так, і не прагне. Це погана професія. Хоч, власне кажучи, таке запитання не має для мене глузду. Щоби відповісти на нього, треба...

— А що ви скажете про отого свого колегу, який написав книжку про психологію іспанського народу й, будучи, начебто, іспанцем і живучи серед іспанців, не додумався ні до чого кращого, як занотувати, що той сказав так, а той сказав так, і скласти бібліографію.

— А, бібліографію! Так, це важливо...

— Ні-ні, не наслідуйте його, друже Папарриґопулос, і скажіть мені конкретніше, — бо ви знаєте про це багато, — якою вам здається психологія жінки.

— Тут, я думаю, треба почати з найпершого запитання, а воно звучить так: має чи не має жінка душу?

— Чоловіче!

— Ваша правда, не варто відразу препарувати її так, в абсолютному розумінні.

«Він розуміє, чого я від нього хочу?» — подумав Ауґусто, а тоді сказав:

— Гаразд, тоді скажіть мені, що в жінок виконує функцію душі... якої ви про це думки?

— Ви обіцяєте мені, друже Перес, зберегти таємницю, яку я вам зараз відкрию?.. Хоч ні, ні, ви не ерудит.

— Що ви хочете цим сказати?

— Що ви не належите до тих, які викрадають у співрозмовника останнє, що він сказав, і потім подають його за своє власне...

— Але хіба ми двоє...

— Ох, друже Перес, ерудит за своєю природою злодій; це кажу вам я, я, я, той, хто ним є. Ми, ерудити, постійно викрадаємо один в одного невеличкі речі, які впадають нам у вічі, докладаючи всіх зусиль, щоби хтось інший нас не випередив.

— Я вас зрозумів: хто має крамницю, той набагато пильніше оберігає свій товар, аніж той, хто має фабрику; треба оберігати воду в колодязі, а не у джерелі.

— Можливо. Ну то гаразд, якщо ви, не будучи ерудитом, пообіцяєте мені зберегти таємницю, яку я вам відкрию, я скажу вам, що знайшов у одного скромного й майже нікому не відомого голландського автора XVII сторіччя надзвичайно цікаву теорію про жіночу душу.

— Розгляньмо її.

— Той письменник стверджує і стверджує латиною, що тоді, як кожен чоловік має власну душу, усі жінки мають лише одну й ту саму спільну душу, душу колективну, щось подібне до дієвого розуму Аверроеса[53], розподілену між усіма ними. І додає, що відмінності, які спостерігаються в манері відчувати, думати й любити, притаманній для кожної окремої жінки, походять лише від різниці в тілі, що спричинена особливостями раси, клімату, харчування тощо, й тому вони такі незначущі. Жінки, пише цей автор, подібні одна на одну набагато більше, ніж чоловіки, й це тому, що йдеться про одну й ту саму жінку...

— То, либонь, саме тому, друже Папарриґопулос, щойно я закохався в одну, як відчув, що закоханий у всіх інших?

— Звичайно! І тут варто додати думку того надзвичайно цікавого й майже невідомого гінеколога, що жінка наділена набагато більшою індивідуальністю, але набагато меншою особистістю, ніж чоловік; кожна з них почувається більше собою, більше індивідуальною, ніж будь-який чоловік, але з меншим змістом.

— Так-так, здається, я зрозумів, про що йдеться.

— І тому, друже Перес, ви одержуєте той самий результат незалежно від того, чи ви досліджуєте одну жінку чи різних жінок. Тому важливо якнайглибше проникнути в ту, дослідженню якої ви