read-books.club » Сучасна проза » Юність Василя Шеремети 📚 - Українською

Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Юність Василя Шеремети" автора Улас Олексійович Самчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 42 43 44 ... 101
Перейти на сторінку:
це зробити. Вона не для нього. Вона ось кінчає гімназію. До неї залицяються дорослі. Він для неї тільки забавка, а така роля йому рішуче не імпонує. Цікаво, що від нього хоче Гнатюк? Він виявляє стільки приязні, що це стає підозріло. Які його стосунки з Настею? Питання, питання, питання. Усі вони висять, а торкнутись їх не можна. Шпачук. Той виразно дивиться на Василя вороже. Дещо невиразно ставиться Козенко. Прихода на вечірці не був. Зустрівши Василя, він тільки промовив: — Ну, добродію? Як там? — В голосі його помітна байдужість, і слово “добродію” звучить іронічно. Василь його розуміє. І він дечим ображений і має до Василя претензію... І чому вони всі мають до нього претензію? І той, і тамтой, і майже кожний? Дивно. Уважають, що Василеві “везе”, що він йде вгору, що має щастя, успіх, “поводження”... Василь тільки посміхається. Успіх, що випив дві чарки коньяку і витратив на це всі свої гроші. Успіх, що потримав кілька годин хустину панни? Успіх, що Гнатюк його невідомо для чого напоїв? Гнатюк упився, бо був невдоволений. Йому потрібне товариство. Василь для нього суперник. Він у душі також переконаний, що Настя більше цікавиться Василем. Цікавиться! — думає гірко-прегірко Василь. Вже другого дня після вечірки, в понеділок, коли йшли до школи, Василь вийшов, не чекаючи її у вікні. Вирішив остаточно. Досить тієї комедії! Більше не може. Бачить її, мов діямант у промінні сонця сяючий в переливах, але ж він не фантаст, не маніяк, що потягнеться з сокирою до сонця. Він вийшов сам без Євгена, мовчки, злегка підтягнутий, упевнений. І тут уже справді несподівано натрапив на Мединську. Вона йшла за ним у віддалі двадцяти кроків. Василь чує, що вона намагається його нагнати, але він йде та йде, не оглядаючись і напружено дивлячись. Його тягнуло повернутись! Ноги самовільно липли до землі. І нарешті, за поворотом на Директорську, вона його окликнула:

— Пане Василю! Почекайте!.. — Голос її дуже лагідний. Нічого не лишається, як тільки почекати.

Зупинився і почував, що серце знов б’ється швидко й боляче. Обличчя знов заливає червона барва. Зупинившись на півзвороті, не дивився їй у вічі, не мав на те ані відваги, ані можливости. Догнала, злегка засапана, розчервоніла, подала і потиснула руку.

— Не можу ніяк вас догнати, — сказала вона.

Василь мовчить і відчуває, що йому від хвилювання тремтять уста. Ще ніколи такого не відчував. Здається ось-ось вирветься з нього плач чи регіт, щось істеричне. Вона відчула все.

— Василечку, — ніжно сказала вона. — Ви на мене сердитесь!

— Ні! — майже викрикнув він. — Але... ви... для вас... я забавка!

Фу! Як це виглядає по-дурному. У нього на очах сльози. Василю, соромся, стримайся, не впади! Але легко комусь так казати! На щастя, перед самим судом десь вирвався той самий добродій, з яким Мединська танцювала на вечорі. З течкою під рукою він ішов розмашною, твердою ходою. Зрівнявшися з Настею, привітався і затримав її. Настя густо почервоніла, сказала Василеві “вибачте” і зупинилась. Василь вже нічого не знає, що там було. Він рвонувся вперед, мов свіжо ранений у ту саму рану. Швидко, швидко — не йшов, а майже біг хідником. Настя кидає того добродія. Василь ще раз чує за собою її голос, але він не має сили зупинитися. У ньому з раптовою і несподіваною силою вибухає страшне, майже дике почуття... Він збільшує ходу, тікає, серце сильно б’ється, на очі нариваються сльози ще нечуваної люті...

Після того Василь твердо рішає: кінець! Треба з цим покінчити! Треба за щось взятися. Навчання? Цього мало. Треба чимсь міцно захопитись. На щось себе віддати. Гурток, юнацтво, ідея! Але згадав Шпачука, Москалюка і ця думка зблідла.

Ні. Це не те. Той Шпачук... Василь його бачить. Більше: він його чує, відчуває... Що це за людина і кому вона служить? Шпачук десь зникає з міста. Цілими тижнями його не буває дома... Це триває ще з минулого року. Василь вже тоді не раз був здивований, звідки Шпачук має гроші. Василь його навіть запитував. “Працюю в млині”, — з посмішкою відповідав Шпачук...

Ні, ні... Шпачук відпадає. Це ніяка ідея для Василя. Щось там нечисте і хоч Василь не знає, що саме, але ціле його нутро наставлене проти... Інколи Василь пригадує, як то він, Шпачук, їздив “до брата”, що живе десь там в Дедеркалах біля границі. Повертався завжди з настроєм, бував у ріжних місцях, проявляв багато енергії, шукав людей і проводив з ними багато часу... Що там вони робили? Про що говорили? Невідомо...

Через це саме Василь не хотів більше зі Шпачуком мешкати. Він зійшовся з Євгеном — простим, наївним, але чистим і щирим. Зараз Шпачук перейнявся “Юнацтвом” і по короткому часі обличчя гуртка змінилось до невпізнання. Там стільки шуму, стільки бучних слів. Хлопці раптом розхристались, появились у них нові розгойдані, чужі по змісту слова.

Але треба щось робити. Треба! Це приказ його юначої душі...

І Василь не знаходить собі товариства. Гнатюк? Зустрів його й одразу бачить: він весь ще у вечірці... Він ще не пережив до кінця її вражень. Вертаючись вчора з балю, Гнатюк зустрів ще гурт на чолі з їжакевичем. Разом пішли на дубенську рогачку і там Гнатюк вийшов від Дуса, мов гоголівський писар, що бачив, як чорт украв місяця. Допилися справді до бісиків. Василь подивився на нього допитливо.

— Чого так дивишся? — вихопилось у того зненацька. — Мединська влізла в голову?!

Василь одразу червоніє. Уперше між ними впало це слово. Гнатюк прикусує нижню губу і відвертається. Упоров дурницю. Він це вже розуміє. Василь, щоб затерти враження, питає:

— А що там з “Юнацтвом”? Ти ж, здається, в редакційній колегії.

Він грубо і нецензурно вилаявся.

— Поки там заправляє таке стерво, як Москалюк... Йому тільки бичкам хвости крутити, а не керувати гуртком...

— Але ти їх підтримував!.. Вибирав...

— Я? В зуби тобі копито! Васька! Ти, бачу, падлюка! Зовсім падлюка!

— Якого ж ти диявола поліз у ту колегію? Вірив ти, що ви щось будете видавати?

— Не вірив. Я не така вже ослятина, як тобі видається. Я тільки не думав, що Прихода і ти вдаватимете таких м’якотілих. Устрицями пробились. Там треба було їм розбити маски і вишпурнути за комір...

— А що ж твій Гриб? Чому ж він не був по твоєму, а по їхньому

1 ... 42 43 44 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юність Василя Шеремети», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юність Василя Шеремети"