Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Загалом      56

близькості до теплих низовин із ріками, заплавами і пустелями, придатними для зрошувального рільництва. На відміну від цього регіону зони середземноморського клімату в Південно-Західній Австралії та, меншою мірою, Південній Африці та Західній Європі пропонують вужчий спектр висотності, природних середовищ і рельєфів.

Висотна варіативність Родючого півмісяця означала несинхронність періодів збору врожаю: у рослин вищих поясів насіння дозрівало дещо пізніше, ніж у рослин нижчих висотних поясів. Завдяки цій властивості мис- ливці-збирачі мали змогу переміщуватися вгору гірським схилом, збираючи насіння у міру його дозрівання, а не бути прив’язаними до втисненого в короткі часові рамки періоду збирання врожаю на одному висотному поясі, де все зерно достигає одночасно. Аби започаткувати рослинництво, першим рільникам потрібно було всього-на-всього взяти насіння диких злаків, які росли на гірських схилах і залежали від непередбачуваних дощів, і посіяти його у вологих долинах, де б воно росло у надійних умовах і менше залежало б від дощів.

Біологічна розмаїтість Родючого півмісяця в межах невеликих територій забезпечила четверту перевагу — його багатство на предків не тільки цінних культурних рослин, а й одомашнених великих ссавців. Далі ми переконаємося, що в інших зонах середземноморського клімату — Каліфорнії, Чилі, Південно-Західній Австралії та Південній Африці — не було або майже не було диких видів ссавців, придатних для одомашнення. На противагу цим регіонам на Родючому півмісяці дуже рано, можливо, раніше, ніж будь-яку іншу тварину, крім собаки, будь-де у світі, було одомашнено відразу чотири види великих ссавців — козу, вівцю, свиню та корову. Всі ці чотири види до сьогодні входять до п’яти найважливіших одомашнених ссавців (розділ 9). Однак їхні дикі предки водилися у дещо різних частинах Родючого півмісяця, через що ці чотири види було одомашнено в різних місцях: вівцю, напевно, в центральній частині, козу — або на височинах східної частини (гори Заґрос в Ірані), або в південно-західній частині (Левант), свиню — в північно-центральній частині, а корову — в західній частині, яка охоплювала Анатолію. Втім, попри відмінність ареалів цих чотирьох диких видів, усі вони водилися достатньо близько один до одного, щоб їх можна було легко заносити після одомашнення з однієї частини Родючого півмісяця до іншої. Таким чином, всі чотири види зрештою поширилися на весь регіон.

Рільництво започаткували на Родючому півмісяці завдяки ранньому одомашненню восьми культурних рослин, які називають «основоположними культурами» (оскільки вони поклали початок рільництву в цьому регіоні та, можливо, всьому світі). До цих восьми основоположних культур належать злаки пшениця-двозернянка (емер), пшениця-однозернянка і ячмінь; бобові сочевиця, горох, нут і вика та одна волоконна культура — льон. Серед цієї вісімки лише дві рослини — льон і ячмінь — у дикому вигляді поширені за межами Родючого півмісяця й Анатолії. Дві основоположні культури мають дуже малі ареали поширення в дикорослому вигляді: нут не зустрічається за межами Південно-Східної Туреччини, а дикий предок пшениці-двозернян- ки (емеру) не росте за межами самого Родючого півмісяця. Отже, рільництво могло постати на Родючому півмісяці на основі одомашнення місцевих рослин, не маючи потреби чекати на прибуття культурних рослин, що походили від диких предків, одомашнених деінде. Натомість дві рослини з основоположної вісімки не можна було одомашнити в іншому місці, крім Родючого півмісяця, позаяк у дикому вигляді вони більше ніде не зустрічаються.

Завдяки наявності годящих диких ссавців і рослин ранні люди Родючого півмісяця змогли швидко сформувати потужний і збалансований біологічний комплект для інтенсивного харчового виробництва. Цей комплект містив три злаки, які слугували головними джерелами вуглеводів; чотири бобові рослини, які на 20—25% складалися з білків, та чотири свійські тварини, які правили за головні джерела білків і які доповнював багатий білковий уміст пшениці, а також льон, що став джерелом волокон і олії (його зерна десь на 40% складаються з неї). Згодом, через тисячі років після початку одомашнення тварин і появи харчового виробництва, тварин почали використовувати ще й для отримання молока і вовни, а також для оранки і транспортування. В такий спосіб культурні рослини і свійські тварини перших рільників Родючого півмісяця почали задовольняти базові економічні потреби людини: вуглеводи, білки, жири, одяг, тяглова сила і транспорт.

Останньою перевагою раннього харчового виробництва Родючого півмісяця було те, що воно зазнавало меншої конкуренції з боку мисливсько-збиральницького способу життя, ніж у деяких інших регіонах, зокрема в Західному Середземномор’ї. У Південно-Західній Азії мало великих рік і лише невелика ділянка морського узбережжя, які дають убогі водні ресурси (у вигляді річок і прибережної риби та ракоподібних). Один із важливих ссав- цевих видів, за яким полювали заради м’яса — газель, — попервах водилася тут великими стадами, але зростаюче людське населення використовувало її вище рівня природного відновлення, через що її поголів’я скоротилося до невеликої кількості. Тому комплект харчового виробництва швидко став привабливішим, ніж мисливсько-збиральницький харчовий комплект. Осілі села, харчування яких спиралося на злаки, існували ще до виникнення харчового виробництва і налаштовували цих мисливців-збирачів на рільництво та скотарство. На Родючому півмісяці перехід від мисливства-збиральництва до харчового виробництва відбувся відносно швидко: ще в 9000 р. до н. е. тамтешнє населення не мало ні культурних рослин, ні свійських тварин і повністю залежало від дикорослого харчу, але до 6000 р. до н. е. прожиття деяких суспільств уже майже повністю спиралося на культурні рослини та свійських тварин.

Ситуація в Мезоамериці відрізнялася кардинально: цей регіон дав лише двох придатних для одомашнення тварин (індика і собаку), які приносили набагато менше м’яса, ніж корови, вівці, кози та свині, а також кукурудзу — основну зернову культуру Мезоамерики, яку, як я вже пояснював, було нелегко одомашнити і, мабуть, поліпшувати. Ось чому одомашнення не змогло початися в Мезоамериці десь до 3500 р. до н. е. (дата і досі дуже непевна); ці перші кроки зробили люди, які продовжували займатися кочовим мисливством і збиральництвом, а осілі села з’явилися не раніше 1500 р. до н. е.

Обговорюючи всі ці переваги Родючого півмісяця для раннього початку харчового виробництва, ми не мали потреби посилатися на які-небудь переваги самого населення цього регіону. Ба більше, мені не відомо, щоб хто-небудь усерйоз вказував на які-небудь особливі біологічні риси місцевих народів, які би могли зробити внесок у потужність їхнього харчового комплекту. Натомість ми побачили, що переконливе пояснення дають узяті разом багато різних особливостей клімату, довкілля, дикої флори і фауни Родючого півмісяця.

Оскільки харчові комплекти, які самостійно постали на Новій Гвінеї та сході СІЛА, були значно менш потужними, чи можна це пояснити особливостями людей, які населяли ці регіони? Перш ніж розглянути ці регіони, слід відповісти