Читати книгу - "Висотка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли гуркіт затих у морозному повітрі, Вайлдер здолав останні сходинки. Тіло архітектора незграбно вляглося на сходах, ніби він удавав свою смерть. Лице в шрамах, зовсім бліде, було повернуто вбік.
Він був іще живий, він дивився у відчинене вікно на останніх птахів, яких постріл сполохав у повітря.
Спантеличений несподіваним поворотом гри, Вайлдер переступив через тіло, залишивши кінокамеру біля підніжжя сходів. Погладжуючи забите плече, він кинув пістолет, від якого чухалася рука, і ступив через скляні двері.
За двадцять ярдів від нього в саду скульптур грали діти. Двері було відчинено, і Вайлдер бачив геометричні візерунки ігрових конструкцій яскравих кольорів на тлі білих стін.
Він помахав дітям. Попри те, що вони нічого не помічали, їхня присутність його оживила. Дивний пошрамований чоловік у закривавленому смокінгу, що лежить позаду на сходах, просто не зрозумів ігри.
Один із дітлахів, хлопчик десь років двох, абсолютно голий, бігав серед скульптур. Вайлдер швидко розстебнув роздерті штани, і вони впали до щиколоток. Трохи похитуючись, немов розучившись користуватися ногами, голий Вайлдер побіг до своїх нових друзів.
У центрі саду скульптур, біля маленького басейну, жінка розводила велике багаття із залишків меблів. Сильними руками вона виправляла важку частину хромованої трубки від тренажера. Вона присіла біля вогню, склавши ніжки від стільців, доки діти бавилися собі осторонь.
Вайлдер ступив уперед, сором'язливо сподіваючись, що жінка все ж помітить візерунки на його грудях. Поки він чекав, що діти покличуть його грати, він зауважив зліва ще одну жінку — у сукні до кісточок і картатому фартусі. Її довге волосся, прибране із суворого лиця, було зав'язане вузлом на потилиці.
Вайлдер застиг серед статуй, стривожений тим, що його не помічають. Серед статуй рухалися інші жінки, беручи Вайлдера в щільне коло. Вони немов прийшли з іншого століття чи інших місць, якщо не зважати на сонячні окуляри, які виділялися чорними плямами на забризканою кров'ю терасі на даху.
Вайлдер чекав, що з ним заговорять. Він радів, що голий і що видно візерунки на тілі. Нарешті жінка, що сиділа біля багаття, озирнулася, і, попри її дивний наряд, Вайлдер упізнав дружину, Гелен. Він мало не кинувся до неї, але був зупинений безпристрасним поглядом, що ковзнув по його важких геніталіях.
Тепер він усвідомив, що знає всіх присутніх навколо жінок. На нього без ворожості дивилася Шарлотта Мелвілл у шаликові, що закривав синці на шиї. Поруч із Джейн Шерідан стояла молода дружина Ройяла, нині вихователька молодших дітей. Упізнав Вайлдер і дружину ювеліра в довгому хутряному пальті; її обличчя, як і його груди, було розфарбоване червоним. Глянувши через плече — шлях до відступу відрізаний,— Вайлдер побачив струнку фігуру дитячої письменниці: вона сиділа біля відчиненого вікна пентхауса, як королева у своєму шатрі. У божевільній останній надії Вайлдер вирішив, що, може, вона йому почитає казку.
Діти в саду скульптур грали з кістками.
Коло жінок стискалося. Над багаттям з'явилися перші язички полум'я — лак на старих кріслах швидко займався. Очі за сонячними окулярами уважно стежили за чоловіком, немов нагадуючи, що важка робота викликала здоровий апетит. Кожна щось дістала з глибокої кишені фартуха.
У закривавлених руках виблискували обробні ножі. Збентежений, але нарешті щасливий, Вайлдер пошкандибав дахом назустріч своїм новим матерям.
19
Нічні ігри
ечеря була майже готова. Сидячи на балконі 25-го поверху, Роберт Лейнг ворушив попіл багаття, запаленого зі сторінок телефонного довідника. Язички вогню освітлювали на рожні спокусливі плечі та грудну клітку вівчарки. Лейнг роздував полум'я і сподівався, що Еліса й Елеонора Пауелл, що лежать поряд на матраці, схвалять усе, що він зробив. Він не забував поливати жиром темну шкіру вівчарки, яку добряче нашпигував часником і зеленню.— Одне є правило в житті,— бурмотів він про себе.— Чуєш запах часнику — отже, усе гаразд.
Нарешті все владналося, принаймні, станом на сьогодні. Вівчарка майже готова — чудова страва, яка піде жінкам на користь. Вони обидві останнім часом були невдоволені через недоїдання, від утоми вони навіть не похвалили Лейнга — з якою майстерністю та сміливістю він зловив собаку, не кажучи вже про непросту задачу оббілувати та обпатрати величезну тварину. Жінки навіть скаржилися на нервове скиглення Лейнга, коли він квапливо гортав сторінки куховарської книги, знайденої в квартирі неподалік. Він довго вибирав, як саме приготувати собаку. По тому, як тремтів і скавучав пес, він і сам оцінив важливість моменту, немов зрозумів, що залишився однією з останніх тварин у висотці і тому заслуговує особливих кулінарних підходів.
Думка про наближення тижнів голоду засмутила Лейнга, і він підкинув у багаття ще кілька сторінок. Хоча на нижніх поверхах, можливо, і водилася дичина, спускатися його поки не тягнуло. Огидний сморід від басейну на 10-му пробирався в усі вентиляційні короби та ліфтові шахти. Лише одного разу за останні місяці Лейнг потрапив на нижні рівні, коли, як добрий самаритянин, допоміг Ентоні Ройялу.
Він спокійно колов дрова в холі 25-го поверху. Варто було йому висмикнути з хиткої вже барикади туалетний столик, як у пролом, що утворився, ввалився Ройял. Кров із маленької рани на його грудях покривала білу куртку червоними відбитками долонь, немовби архітектор намагався себе позначити, щоби не загубитися. Він був майже не жилець: очі дивилися нарізно, шкіра обтягнула худе чоло. Якимось чином Ройял зміг дістатися сюди від самого пентхауса. Постійно спотикаючись, він шкутильгав сходами вниз за допомогою Лейнга, поки вони не досягай 10-го поверху. Над порожніми полицями супермаркету висів сморід гнилої плоті; Лейнг вирішив було, що зламали замкнений холодильник і м'ясо псується. Сплеск апетиту мало не змусив його кинути Ройяла та вирушити на пошуки їжі.
Але Ройял, майже не розплющуючи очей, вхопив Лейнга за плече та кивнув у бік басейну.
У жовтому світлі, що відбивалося від жирних плиток, перед ними простягнувся довгий могильник. Вода вже давно висохла; дно басейну було всипане черепами, кістками та спотвореними кінцівками десятків тіл. Переплутані тіла нагадували відвідувачів величезного пляжу, захоплених раптовою катастрофою.
Вражений не стільки видом знівечених тіл — мешканців, що померли від старості або хвороби і дісталися, схоже, диким собакам,— скільки смородом, Лейнг відвернувся. Ройял, що відчайдушно чіплявся за нього під час спуску сходами, далі міг упоратися сам і рушив до ряду роздягалень. Востаннє Лейнг бачив Ройяла, коли той підходив до сходів біля мілкого кінця басейну, немовби сподівався знайти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Висотка», після закриття браузера.