Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

   «… А ще є стіна звуків, щонічна стіна
           Що мурується восени 
           трильйоном цвіркунів…»
                                                              (В. Н.)

Ніч руйнує залізні мости
Між кварталами міста ілюзій:
Вбоге житло снів білої чаплі
Ховають ультрафіолетові сутінки:
Все проходить – намарно. 
Фальшиві бороди співаків ночі – 
Вусатих скрипалів загуслої тьми
Ховають несказане і таємне:
Бо час неподільності, час темних. 
Фарбую сторінки спогадів синім:
Гірке вино днів березня-злодія
Настояне на пахощах фіалок сліпих:
Відклади своє перо, менестрелю криги, 
Гризота – бабаків пророчих, 
Вістунів холоду круків і дощів селезнів.
Снив би Місяцем чи Сіріусом 
За цією стіною звуків музики
Цвіркунів забутого монтанного літа:
Але Місяць розчинився як грудка цукру
У гарячій каві серпневої ночі, 
А Сіріус проковтнули собаки – 
Вовкодави пастухів Гібернії. 
Для чого? Може для тебе,
Синьоока Тивер – 
Дочка одноокого Тіраса?
Палає степ полиновий, євшановий – 
Не тільки в моїх опівнічних мареннях.