Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Ну ось, усе готово. Хто перший?

Рик сміливо виступив уперед і поклав руку на грибок. ВП запустив програму. Рика огорнув легкий синюватий серпанок. Коли серпанок розсіявся, на місці Рика стояв… Рик.

- І це все? — не стримала розчарування Шана.

Рик посміхнувся. Несподівано він підняв руку й злетів до стелі, заклав крутий віраж, промчав над головами друзів, які пригнулися від несподіванки, потім зник, ставши невидимим, знову з’явився, завис перед Шаною, простягнувши їй руку:

- Ідемо, покатаю!

- Ні, я краще сама, не люблю молодецтва.

За кілька секунд у кімнаті з’явився ще один цифбой, який захоплено виписав під стелею кілька мудрих піруетів.

- І хто ж це серед вас такий зух? — з усмішкою запитав ВП. — Тепер зброя. — Він узяв із грибка два невеликі пістолети й простягнув їх цифбоям. — Це зброя призначена для боротьби з глюком. Вона незвичайна, це магнітні випромінювачі спрямованої дії. Діє на відстані до ста метрів. Потрапивши в зону дії променя, глюк просто зникне. Без усяких слідів. Він розмагнітиться. Будьте дуже обережні, не нашкодьте нікому цією зброєю, бо в Заекранні все, як ви розумієте, зроблено з цифри.

- Гей! — раптом крикнув Рик, показуючи пальцем на екран. — Пошта прийшла!

ВП несподівано жваво стрибнув до комп’ютера.

«Кадим і Васла переслідують глюка. Чекайте повідомлень. Оріг».

- Ай-яй-яй! А ми ще не все встигли!

Він кинувся до комп’ютера й поклав руки на клавіатуру. За кілька хвилин із синього туману були вийняті два невеликі зручні крісла. Крісла були відразу приєднані рознімачами до комп’ютера.

- Ось тепер ми готові. Це, так би мовити, ваш транспорт по Заекранню. Я не знаю, куди ви можете вирушити, але як тільки ми одержимо інформацію з електронною адресою, ми вас саме туди й відправимо. Ви опинитеся у віртуальному просторі сервера цієї організації. Як я розумію, окремі комп’ютери глюк не атакує, мабуть, така в нього програма. Це зрозуміло, до сервера приєднані всі комп’ютери організації, і він має можливість напасти на всі одразу. У віртуальному просторі сервера вам і треба буде знешкодити глюка. Малоймовірно, що у вас це вийде з першого разу, але на нашому боці елемент раптовості. Майте на увазі: якщо він вас побачить, потім знищити його буде дуже складно. А повертаєтеся натисканням цієї кнопки, — ВП показав на червону кнопку, розташовану на невеликій коробочці, закріпленій на поясі.

- Є! — закричав Чипсет. - Адреса є!

- Швидко! — ВП кинувся до комп’ютера. — Готові? Поїхали!

За кілька секунд цифбої опинилися в дивному місті. У вечірніх сутінках темніла громада величезного хмарочоса, який підтримувався в невагомості невідомою силою. До будинку підходив широкий і потужний слабосвітний промінь. Це було не світло, бо промінь рухався, немов потік, і складався з величезної кількості білих рисок і чорних проміжків між ними.

- Сервер, — тихо сказав Рик.

- А це інформація. Білі й чорні риски, одиниці й нулі… Скільки їх! — зачаровано сказала Шана, спостерігаючи за потужним потоком.

Від величезного будинку на всі боки йшли прозорі труби. Вони вигадливо перетиналися, але кожна труба, зрештою, заходила до якого-небу дь будинку. По трубах переривчастими ясно-жовтими потоками струменіла інформація. І раптом серед цього потоку в одній із трубок з’явився згусток брудно-рожевого кольору.

- Дивись! — вигукнув Рик. — Він там! Це вірус!

Рик вихопив з кобури пістолет, те ж саме зробила Шана, і вони на повній швидкості кинулися до будинку сервера. На льоту вони бачили, що лиховісні брудно-рожеві згустки потекли до будинків-комп’ютерів усіма трубами.

- От гад, га?! Ах, не встигли!

Вони влетіли в сервер і, керуючись якимсь чуттям, закладеним у них ВП при перетворенні в цифбоїв, помчали до центру будинку. Переходи, прольоти, коридори й зали миготіли перед очима, як у калейдоскопі. Де ж він? Де цей глюк? Останні кілька крутих поворотів, і нарешті центральне приміщення. Тут билося серце сервера. Те, що вони побачили, справді нагадувало серце. Величезна споруда немов надималася, втягуючи знизу ясно-жовтий потік інформації, а потім стискувалася, виштовхуючи її по трубочках, які відходили в різні боки.

- Процесор… Великий Процесор… — зачаровано дивлячись на швидку й ритмічну роботу, прошепотів Рик. — Як серце…

- Дивися! — вигукнула Шана, показуючи другові на великий шприц, який лежав біля стінки. Рик обережно, немов отруйну змію, підняв циліндрик. Те, що перед ними було знаряддя злочину, сумніватися не доводилося. Залишки рожевої рідини було видно неозброєним оком. Пошукавши очима, Рик побачив і ковпачок. Підняв і акуратно надів на голку. Не поспішаючи, бо поспішати вже було нікуди, вилетіли з будинку сервера на свіже повітря. Те, що вони побачили, приголомшило. Усі будинки, труби, по яких ще десять хвилин тому пульсуючим потоком текла інформація, — усе було пофарбоване в тривожно-рожевий колір. Потоки інформації в трубах завмерли. Потужний потік, який входив до будинка сервера знизу, теж зупинився.

- Ось так це й відбувається… — засмучений Рик сплюнув і засунув пістолет у кобуру.

- Люди намагалися, щось робили, а цей гад одним рухом… — у Шани на очах виступили сльози. — Ну, ти ще дочекаєшся… Повертаємося?

Обоє натисли червоні кнопки. Рожеве місто якось відразу стрибнуло назад, змазалося і поступово зникло за обрієм. За кілька секунд вони були вже в кабінеті ВП, у тих самих зручних кріслах.

- Ну? — в один голос запитали ВП і Чипсет. Рик мовчки простягнув їм шприц із залишками рожевої рідини. ВП узяв шприц і почав його розглядати, а Чипсет засмучено махнув рукою:

- Не встигли!..

У цей день Рик і Шана ще двічі літали за отриманими від хлопців адресами і щоразу з однаковим результатом. Як вони не квапилися, однаково не встигали.

Після третього разу ВП ляснув долонею по коліну.

- Ну все, досить!

РОЗДІЛ 7

Полювання на глюка

(продовження)

Кадим і Васла сиділи на лавочці й спостерігали за під’їздом, у якому мешкав глюк. Тричі вони повідомляли в Заекрання важко здобуті дані, і тричі глюк виходив з цих організацій, як нічого й не було. Ще й