Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Він тихенько зачинив за собою двері й, відчуваючи, що його серце сповнене любові, пішов до себе.

КРОВОТОЧИВЕ СЕРЦЕ

Зранку хазяїн пансіону приніс листа.

Він увірвався в номер Джеймса, тримаючи конверт так, немов той палав.

— Сталося нещастя. Мадам...

Бонд зіскочив з ліжка, кинувся до ванної кімнати, але двері виявилися зачиненими. Він метнувся назад — через свою кімнату — коридором, повз перелякану покоївку.

Двері у номер Веспер були відчинені. Сонячне сяйво пробивалося крізь віконниці, освітлюючи кімнату. На подушці виднілось її чорне волосся, а під простирадлом вимальовувалися контури тіла, що застигло, наче витесане з каменю.

Бонд упав на коліна перед ліжком і відкинув покривало.

Вона спала. Здавалося, вона спала. Очі заплющені. У рисах милого обличчя нічого не змінилося. Вона виглядала такою, як завжди, проте... тепер була нерухомою, без пульсу, без дихання. Саме так. Без дихання.

Трохи згодом увійшов хазяїн, торкнув Бонда за плече і показав на порожню склянку на столику біля ліжка. На дні був осад. Поруч лежали книжка Веспер, пачка цигарок та сірники й ті жіночі дрібнички, що нагадують радше символи: люстерко, помада, носовичок. На підлозі валявся порожній флакончик з-під снодійного, той, який Бонд бачив у ванній у день приїзду.

Джеймс підвівся на ноги і спробував опанувати себе. Месьє Версуа простягав йому конверт, який Бонд нарешті взяв.

— Будь ласка, повідомте комісара поліції, — попросив Бонд. — Я буду в себе у кімнаті, якщо знадоблюся.

Не озирнувшись, Джеймс, як автомат, пройшов до себе.

Він присів на краєчок ліжка і деякий час дивився крізь вікно на безтурботне море. Потім поглянув на листа. На конверті великими округлими літерами були написані два слова «pour Lui[170]».

Промайнула думка, що, напевне, Веспер навмисне залишила інструкції розбудити її раніше, щоб її знайшов не він.

Бонд перекинув конверт. Ще зовсім недавно її гарячий язичок торкався смужки клею, щоб заліпити листа.

Він глибоко зітхнув і розкрив конверта.

Лист виявився недовгим. Трохи затримавшись на перших рядках, Джеймс пробіг його швидко, тільки дихання прискорилося.

Потім Бонд віджбурнув листа, немов то був смертоносний скорпіон.

«Мій любий Джеймсе! (Так починався лист.)

Я кохаю тебе усім серцем, і поки ти читаєш ці рядки, сподіваюся, ти також ще мене кохаєш, оскільки за мить твоє почуття до мене помре. Отже, прощавай, моя любове, поки ми ще любимо одне одного. Прощавай, коханий мій.

Я — агент МВС[171]. Так, я подвійний агент і працюю на росіян. Мене завербували через рік після закінчення війни, і відтоді я працювала на них. У мене був роман з поляком, який служив у британських ВПС. Я все ще кохала його, коли зустріла тебе. Ти зможеш з’ясувати, хто він. Він двічі нагороджений орденом «За бойові заслуги», а після війни М. тренував його, щоб закинути до Польщі. Його спіймали, катували і під тортурами він багато чого розповів, у тому числі про мене. Росіяни прийшли до мене й пообіцяли, що він житиме, якщо я погоджуся працювати на них. Він про це не знав, але йому дозволили писати мені листи. Вони приходили щомісячно п’ятнадцятого числа. Скоро я зрозуміла, що потрапила у замкнене коло. Мені була нестерпною думка про те, що п'ятнадцятого не отримаю листа. Що означатиме: його стратили. Я намагалася передавати їм якомога менше інформації. Ти мусиш мені повірити. А потім з'явився ти. Це я розказала, хто отримав завдання в Руаялі та під яким прикриттям. Саме тому вони все знали про тебе задовго до прибуття і мали змогу встановити мікрофони. Ле Шифр також був у них під підозрою, але росіяни не знали, яке завдання тобі доручено, крім того, що це стосується Ле Шифра. Так я їм сказала.

Потім мені наказали не стояти позаду тебе в казино, а також простежити, щоб ані Матіс, ані Лейтер не опинились у тебе за спиною. Саме тоді їхня людина тебе ледь не застрелила. Потім мені наказали інсценувати своє викрадення. Напевне, ти дивуєшся, чому я була такою небалакучою в нічному клубі — я знала, що станеться далі. Мене не чіпали, бо працюю на МВС.

Та коли я дізналося, що вони з тобою зробили, хоча тебе катував Ле Шифр, який до того ж виявився зрадником, я вирішила для себе, що далі так тривати не може. Но той момент я вже зрозуміла, що закохалась у тебе. Мені наказали вивудити у тебе деякі відомості, поки ти лежав у лікарні, але я відмовилася. Мене контролювали з Парижа. Я мала двічі на день телефонувати у район площі Інвалідів. Мені погрожували, а потім, коли нарешті зняли контроль, я зрозуміла, що моєму коханцеві в Польщі напевне призначено померти. Вони боялися, що я заговорю, і тоді я отримала останнє попередження: якщо не послухаюся, за мене візьметься СМЕРШ. Я не звернула уваги, бо по вуха закохалась. А потім помітила в «Сплендіді» чоловіка з чорною пов’язкою і з'ясувала, що він цікавиться мною. Це сталось у переддень нашого приїзду сюди. Я сподівалася, що зможу від нього відірватися. Надумала віддатися тобі повністю, а потім утекти до Південної Америки через Гавр. Я мріяла мати від тебе дитину і десь далеко розпочати нове життя. Проте нас відстежили. Від них неможливо сховатися.

Я знала: якщо відкриюся тобі, нашому коханню настане кінець. Вибору не мала: або агенти СМЕРШу вб'ють мене і, заразом, тебе, або я сама позбавлю себе життя.

Ось такі справи, любий мій. Ти не можеш змусити мене називати тебе інакше або казати, що я тебе не кохаю. Я заберу зі собою в могилу своє кохання та спомини про те, як гарно нам було разом.

Допомогти тобі не можу майже нічим. Паризький номер у районі площі Інвалідів — 55200. У Лондоні я ні з ким не зустрічалася. Зв’язок відбувався через продавця газет на Чарінг-Кросс 450.

Під час нашої першої зустрічі за ланчем ти розказав про одного чоловіка в Югославії, якого звинуватили у зраді. Він виправдовувався тим, що, мовляв, його закружляло у світовому вирі. Це і моє єдине виправдання. Це, а також любов до чоловіка, життя якого я намагалася врятувати.

Пізно, я стомилось, а ти поруч — за цими двома дверима. Маю бути сильною Ти можеш врятувати мені життя, але я більше ніколи не зможу поглянути в твої кохані