Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

Розмова затяглася. Полягали пізно. Та сон до Клинченка не йшов. Він до болю в скронях роздумував над тим, як передати Центрові багатющу інформацію, зібрану за час перебування в Бранденбурзі. Вирватися хоч на годину з-під опіки Зігфріда для зустрічі з зв'язковим не було ніякої можливості.

Вранці вони тепло попрощалися. Долл, хоч Микола його про це й не просив, пообіцяв зробити все, щоб вони й далі служили разом.

А наступної ночі Клинченко прокинувся від гармидеру на вулиці. Раз у раз блимали фари авто, десь гупали солдатські чоботи. Доки розмислював над тим, що б то могло означати, задзвонив у сусідній кімнаті телефон. З протилежного кінця провода владно озвався сам командир «Бранденбурга-800»:

— Пане Козаченко, негайно до мене!

В яскраво освітленому кабінеті фон Ланценауера зібралися всі старші офіцери полку. Клинченко зупинився біля порогу, не знаючи, що робити далі.

— Лейтенанте Козаченко, підійдіть ближче!

Всі піднялися й стали за командою струнко. Полковник вийшов на середину кімнати, міцно потис Миколі руку й простягнув офіцерське посвідчення:

— Поздоровляю! Віднині ви офіцер абверу. Ніколи не забувайте, що цієї честі ви удостоєні на клопотання самого адмірала. Ми багато від вас чекаємо. Хайль Гітлер!

— Зіг хайль! — загукали присутні.

— А тепер, — повів далі полковник, — вам треба негайно виїхати до Кракова. Ви повертаєтесь у розпорядження полковника Візера.

— Чи можна мені довідатися про причини такої терміновості?

— Ми всі передислоковуємося ближче до кордону. Отже, ще побачимося.

«Невже починається? А може, якісь провокаційні маневри?» Ця думка не давала спокою. Сказане фон Ланценауером і те, що на власні очі бачив сам в останні години перебування в Бранденбурзі, — було важливіше за все інше. Тому наказав шоферові гнати на всю швидкість. А коли той, минаючи автоколону, трохи загаяв, Клинченко пересадив солдата на своє місце і взявся за кермо сам.

До Кракова добралися на третій день вранці. Закинувши валізи в готель і відпустивши машину, побіг відразу до газетного кіоску. Діждався, поки лишився віч-на-віч з кіоскером, і тоном, який давав зрозуміти, наскільки це важливо, сказав:

— Передай старому, щоб сьогодні чекав мене. Коли доведеться, до самої комендантської години.

Товариш Станіслав, як і належить досвідченому конспіраторові, обрав для торгівлі цигарками таке місце, щоб ніхто не міг йому закинути, ніби нехтує комерційними інтересами, а разом з тим і таке, щоб не дуже бути на очах. По фотографії, показаній свого часу Сте-фаном Бойком, Клинченко відразу пізнав його.

Обмінявшись із зв'язковим паролем, Микола, перебираючи на лотку пачки з куривом, з вправністю факіра викинув з рукава подібну ж пачку з прихованими в ній мініатюрними шифровками. Наказав:

— Найкоротшими каналами! На кордон негайно радіосигнал: «Посильте пильність!».

ТРИВОЖНИЙ СВІТАНОК

Полковник Візер підвівся з-за столу, вийшов на середину кабінету і, вдаючи ніби не пізнає людину, яка, виструнчившись, стоїть перед ним, уїдливо спитав:

— Як вас звати?

— Микола Козаченко.

— Не може бути, — іронізував полковник. — Ось і ад'ютант доповів, що на прийом прийшов лейтенант Козаченко, а мені все ввижається якийсь цивільний, шпак…

Візер ще раз демонстративно обмацав поглядом постать Клинченка, докірливо похитав головою і раптом, ніби змилосердившись, кинув люб'язно:

— Ну, поздоровляю, лейтенанте! Поверненню вашому радий. Тільки чому ви й досі не переодяглися? З влас ного досвіду знаю: військовий мундир збільшить ваші шанси у жінок принаймні вдвічі. Диви який: йому шану виявляють, а він… Як росіяни кажуть про таких: штафірка, шпак?

— Було колись, гер оберст, та це ще з лексикону офіцерства царської армії. Переодягтися ж, пробачте, не встиг. Командир полку «Бранденбург», вручаючи мені офіцерське посвідчення, наказав повернутись у ваше розпорядження негайно.

— Знаю! Полковник фон Ланценауер телефонував мені. Як вони там, наші славні бранденбуржці?

— Терміново передислоковуються на кордон. Я теж примчав сюди щодуху. Гадав, війна з Радами починається.

— Не будемо забігати наперед, лейтенанте, такі рішення — компетенція фюрера. Він думає і про нас. Поки що вирушайте на інтендантський склад, а звідти до майора Долла. Він уже двічі цікавився вашою особою.

Новоявлений лейтенант поспішив виконати наказ. Коли наближався до кабінету Долла, двері кімнати рвучко відчинилися. З них вибіг заклопотаний Альфред Бізанц у формі штурмбанфюрера. Заглиблений у роздуми есесівець проминув Клинченка. Та рефлекс розвідника, хоч із запізненням, спрацював. Бізанц раптом спинився, круто обернувся на сто вісімдесят градусів і гукнув Миколі:

— Ледве пізнав вас, лейтенанте! І спиняю не лише для того, щоб поздоровити. Ви мені потрібні.

Привітавшись і вже не випускаючи Миколиної руки, потяг його до Долла.

— А-а-а, знайшлася пропажа, ще й у якому вигляді, — радісно розшумівся майор, доки Клинченко козиряв і клацав закаблуками. — А ми тут телефон мало не обірвали, розшукуючи вас. Готуйтесь, друже мій, з корабля не на бал, а знову-таки на корабель…

— Яволь! Гер майор, мушу слухатися, особливо тепер, коли на мені погони. До ваших послуг, шеф! Не знав, що мене розшукують. Тому дозволив собі помитися з дороги, поголитися, переодягтися в мундир. Полковник Візер уже й так обізвав мене шпаком і штафір-кою. Та, як бачите, я вже готовий до всього, включно до війни з більшовиками. Кажуть — не сьогодні-завтра почнеться?

Клинченко обсмикнув китель і виструнчився ще більше, демонструючи свою готовність до виконання першо-го-ліпшого завдання. Очима він «їв» начальство, щоб помітити, як реагуватимуть абверівці на таке запитання.

Долл інстинктивно покосився на двері й суворо мовив:

— Допитливість — хороша риса розвідника, коли він діє в таборі ворога. Вдома ж головні його чесноти — мовчазність і скромність. А ви хочете знати більше за своїх начальників. Не підганяйте подій. На це, крім господа бога, має право тільки одна людина в світі…

— Хайль Гітлер! — скочив з стільця Бізанц.

— Зіг хайль, — сказали в один голос Долл і Клинченко.

Микола додав: