Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

«Воно кричить, але воно не відчуває», — клявся своєю чергою Мальбранш, б’ючи свого собаку. Але не варто насміхатися над нашими давніми філософами, бо невігластво не є привілеєм якоїсь однієї доби. У червні 2017 року газета The Washington Post опублікувала результати онлайн-опитування репрезентативної вибірки американців: 7 % респондентів (понад 16 мільйонів) стверджували, що какао з молоком походить від коричневих корів. Далі більше: опитування американського міністерства сільського господарства виявило, що кожен п’ятий дорослий не знав, від яких тварин походить м’ясо в бургерах. Два дослідники з університету Девіса в Каліфорнії, Александер Гесс і Кері Трекслер, опитували дітей 11—12 років і з’ясували таке: 40 % не знали, що м’ясо в бургерах від корів, а 30 % — що сир роблять з молока. Харчове невігластво процвітає і з цього боку Атлантики: опитування французів 8—12 років показало, що 40 % дітей не знали, з чого роблять шинку, а дві третини не могли назвати походження біфштекса. Крім того, чимала частка дітей заявляли, що риба позбавлена кісток. Який відсоток дітлахів висловиться за те, що приховані молочні залози корів самі виділяють молоко без потреби годувати теля? Робіть свої ставки.

Багатовікове невігластво щодо інтелекту тварин сприяло пануванню людини над тваринами, і прогрес когнітивної етології та нейронаук поки не спромігся це виправити. Проте фахівці вважають сьогодні, що «тварини інших, ніж людина, видів мають нейроанатомічні, нейрохімічні та нейрофізіологічні основи свідомих станів, а також здатність показувати самовільну поведінку» (Кембриджська декларація, 2012), і не бракує праць, які доводять, що тварини не такі вже й дурні[135],[136]. Але простого поширення знань аж ніяк не досить, щоб вилікувати химери розуму. Тим більше що людські консорціуми, які спеціалізуються на вирощуванні тварин і продажі їхньої продукції, вправляються в пропагуванні ідилічних пасторальних картинок з усміхненими коровами й курками, що нетерпляче прагнуть потрапити до нас на стіл. Як зауважує філософиня Флоранс Бюрга[137], усунення тварини і створення образу безтілесного м’яса — це частина ретельної евфемізації дійсності тваринництва й забою, до якої закликають професійні інструкції галузі. Філософ Мартен Жібер[138] зазначає, що 2013 року журнал «Тижневик бретонського фермера» наставляв тваринників: «Треба “знетваринити” продукт, себто розірвати ймовірний емоційний зв’язок з твариною, роблячи наголос на кінцевому продукті». У тому ж ключі один галузевий журнал з виробництва м’яса, процитований Скотом Плоусом з Весліанського університету, нагадував, що «пояснювати споживачу, що ягнячі реберця, які він оце придбав, є частиною тіла одного з тих милих маленьких створінь, пустощами яких ми милуємось навесні у полі, мабуть, найпевніший спосіб перетворити його на вегетаріанця».

Варто згадати тут іще одну форму невігластва. Йдеться про систематичне применшення споживачами кількості м’яса, яку вони споживають. Наприклад, результати кількох опитувань засвідчують, що від 60 % до 90 % людей, які називають себе вегетаріанцями, споживали м’ясо в попередні дні перед опитуванням. Більшість досліджень вегетаріанства виявляють, що не менше двох третин тих, хто називає себе вегетаріанцем, періодично споживають курку, а 80 % — рибу! Насамкінець варто лиш повідомити учасникам опитування, що їм показуватимуть репортаж про страждання тварин, і вони починають несвідомо применшувати оцінки споживаної кількості м’яса. Іноді, щоби зменшити страждання тварин, деякі споживачі припиняють купувати червоне м’ясо… але відповідно підвищують споживання м’яса птиці, що збільшує кількість спожитих тварин, а отже, тварин, які ймовірно страждають (щоб отримати кількість м’яса, еквівалентну одній корові, потрібна 221 курка).

Але зробити зрештою вибір на користь безм’ясної дієти — це ще не все! Хоч так звані «безм’ясні» сосиски не вважаються гіршими за ті, що містять м’ясо тварин, люди, з відповідей яких можна зробити висновок, що вони цінують силу, і яким дали скуштувати вегетаріанські сосиски, вважають їх смачнішими, якщо їм дати зрозуміти, що ті містять м’ясо. Інше дослідження показує, що люди, які куштували поживний батончик, оцінювали його як менш смачний, коли їм навіювали думку, що він містить сою!

Раціоналізація

До звичайного невігластва додається невігластво, яке можна назвати мотивованим. Щоб уникнути неприємного відчуття через усвідомлення невідповідності між споживацькою поведінкою і уявленням про тварин, яких споживаєш (які навіюють думки про відмову від їхнього споживання), зручне рішення полягає в тому, як припускає теорія когнітивного дисонансу, щоб підправити ці уявлення. Так, одне дослідження показало, наприклад, що розумові здібності, приписувані тваринам, просто корегувалися відповідно до їхньої їстівності: коровам чи свиням приписували менші розумові здібності, ніж котам, левам чи антилопам. В іншому дослідженні учасники повинні були оцінити розумові здібності барана, після того як їм повідомили, що тварина змінить пасовисько, чи навпаки, що її подаватимуть на обід. В останньому випадку її розумові здібності применшувались. І в третьому дослідженні (в якому кидається в очі, що люди думають смаковими рецепторами) учасникам коротко представили ссавця, який зустрічається в Новій Гвінеї, — деревного кенгуру Бенета. Потім повідомляли різну інформацію. Наприклад, що м’ясо тварини споживали мешканці Нової Гвінеї, або навпаки, жодних згадок про його споживання в їжу. Після цього учасників просили оцінити, як сильно страждав би цей вид кенгуру, якби зазнав поранення, і чи він заслуговує на ставлення за моральними критеріями. Результати показали, що самого лише включення цієї тварини до категорії їстівних вистачило для зміни оцінки її здатності відчувати. А оцінка здатності відчувати визначила, своєю чергою, моральну стурбованість щодо тварини. Можна спростувати по черзі й інші розумні вигадки, що дозволяють виправдати споживання м’яса, як-от: фіналістичні виправдання («Рослини існують для добробуту тварин, а дикі тварини — для добробуту людини» (Аристотель[139])), відмова в емпатії («Ми бачимо (…) що смерть болісна для тварин. Але людина на це не зважає у тварин» (Святий Августин)), евфемічна міфологія про згоду тварин (які дарують нам своє м’ясо в обмін на наші «добрі» турботи), заперечення страждань тварин («тварини менше страждають, коли їх ріжуть у свідомості, ніж коли їх ріжуть оглушеними»), згадування вищих цілей (як «нагодувати людство» чи «аргумент про хворих на рак дітей» на захист дослідів над тваринами), взагалі виживання («якщо людина буде приречена на вегетаріанство, вона не виживе»), харчова апорія (аргумент про «плач моркви»), демонізація вегетаріанства (підозри в мізантропії, прирівнювання вегетаріанства до нацизму) тощо.

Люди здатні з тваринами на все. (Їх навіть за цим і впізнають, додав би Мішель Одіяр.) Але надія є. Один з представників нашого виду, далеко не дурень, філософ за фахом, заявив недавно: «Якщо я мислю, то