Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

Кожен може це відчути на собі. За часів державного телебачення, коли було тільки три доступні канали, телеглядач заздалегідь визначав собі програму перегляду. Сьогодні він з пультом у руці може п’ятнадцять хвилин стрибати по сотні каналів, які йому пропонують. Завелике різноманіття пропозиції підсилює непевність і спричиняє навіть якесь незадоволення через те, що не знаходиш ідеальної програми.

Завеликий вибір заважає вибрати

Часто кажуть, що надлишок інформації убиває інформацію. Користувачі інтернету знають також, що безліч ресурсів у мережі часом збиває з пантелику шукача простої й чіткої інформації. Що більше заглиблюєшся в питання, то більше нових шляхів відкривається; поняття, які, здавалося, розумієш, стають дедалі складнішими, дані накопичуються, і ми наражаємось на ризик бути знесеними лавиною фактів. Це парадокс суспільства достатку.

Раніше їжі було мало і багато людей потерпали від голоду. Сьогодні нам доводиться вчитися стримуватись перед надлишком їжі й численними харчовими спокусами. Те саме стосується інформації: мільйони сайтів на відстані кліка, сотні телевізійних каналів у «пультовій» доступності, тисячі книжок в бібліотеках і книжкових магазинах.

У сфері маркетингу достаток також перешкоджає вибору. У книжці «Парадокс вибору: чому більше — це менше» (Le Paradoxe du choix. Comment la culture de l’abondance éloigne du bonheur; Michel Lafon, 2006) соціолог Баррі Шварц вже засвідчив явище психічного перевантаження. У суспільствах достатку — їжі, інформації, розваг — наша проблема не в тому, щоб знайти ресурси, а щоб їх відсіяти.

Ж.-Ф. Д.

Людина: вид тварин, здатний на все

Корів ми полюбляємо, та все ж їх споживаємо.

Ален Сушон. Ні голови, ні хвоста (1993)

Лоран Беґ, член Інституту університетів Франції та директор Дому наук про людину — Альпи

19 вересня 1783 року, залпи королівських гармат сповіщають першу годину дня. У вщерть заповненому дворі перед Версальським палацом, перед королем Людовіком XVI і його родиною, качка, півень і баран незворушно входять в історію аерокосмічних польотів. Зайнявши місця в плетеному кошику, підвішеному до заповненої гарячим повітрям кулі братів Монгольф’єр, група незабаром підноситься на 600 метрів над землею і летить далі кілька кілометрів під захоплені крики враженої публіки. Попри нещасливий трапунок — пошкодження кулі, — який обірвав їхній історичний політ, трійця героїв у шерсті й пір’ї приземлюється у Вокрессонському лісі. Тварини дістануть королівську винагороду від принца, який відчинить перед ними двері свого звіринцю. Вже за кілька тижнів після подвигу наших мимовільних повітроплавців у повітря з найменшим ризиком піднімуться люди.

Відтак тварин, водяних і наземних (перепелів, медуз, котів, собак, мавп, саламандр…), десятками відправляли до стратосфери, не завжди так само успішно, як трьох їхніх попередників. І досі, на початку XXI століття, заради наукових експериментів, але також для промислових і харчових потреб людство знищує незліченну кількість тварин. Нині у світі щороку близько 100 мільйонів тварин використовують у лабораторіях[131], 70 мільярдів птахів і ссавців забивають на їжу і виловлюють тисячу мільярдів рибин. Щоб досягти такої продуктивності, ми не лише розробили досконалі наукові й зоотехнічні процедури, але й вигадали психологічні механізми, що дозволяють нам ігнорувати чи леґітимізувати шкоду, якої завдає така діяльність.

Коли б шкода, що її гомо сапієнс завдає іншим видам, не мала вельми згубних наслідків для існування самого людства, можна було б говорити тільки про нечутливість чи жорстокість, а не про те, що означає жартівливий заголовок цієї книжки. На жаль, через загальну експлуатацію тварин людство наражається на ризик продовжити свою мандрівку мов той пошкоджений монгольф’єр: у небезпечних умовах. Деякі автори публікують сьогодні твори для широкої публіки з пронизливими заголовками про екологічне спустошення і варварство промислових ферм (фармагеддон) чи про згубне інтенсивне рибальство (акваліпсис), та ці попередження не псують нам сон.

Анрі IV, король «тушкованої курки щонеділі»[132], мав знаменитого міністра фінансів, Сюллі, який любив проголошувати, що «лан і паша — два соски Франції». Продовжуючи цей сільський образ, скажемо тут, що людська дурість у стосунках з тваринами живиться з трьох сосків: непослідовності, невігластва й раціоналізму.

Логічна непослідовність

У своїй жорстокій книжці «Інтелектуальна брехня м’ясоїдів»[133] Тома Лєпельтьє висловлює удавано наївне спантеличення нашою непослідовністю: «Якщо ви розважаєтесь, перемелюючи кошеня в міксері, каструючи собаку без знеболення чи тримаючи коня все життя у малесенькому сараї, куди не проникає денне світло, вас переслідуватимуть по закону за погане поводження з тваринами. Ви ризикуєте дістати два роки ув’язнення. Чому ж влада схвалює те, що курчат-самців перемелюють живцем, курей усе життя тримають в тісних клітках і щороку перерізають горло мільйонам кролів, ягнят, свиней (…)» Закон переймає цю непослідовність і закріплює її, тому що, вважаючи тварин «живими істотами, наділеними чутливістю», водночас уточнює, що «за умови дотримання законів на їхній захист тварини підлягають нормам власності» (стаття 515-15 Цивільного кодексу). Візьмімо кроля: сьогодні це найпоширеніший домашній улюбленець у Франції, та водночас найбільш споживаний ссавець. Якщо ми знехтуємо своїми обов’язками стосовно нього: не годуватимемо його, не доглядатимемо й не забезпечимо умови життя, відповідні до його потреб, то дуже ризикуємо порушити закон, тому що «факт учинення, публічно чи ні, жорстокого поводження, або сексуального насильства, чи здійснення акту жорстокості щодо домашньої, чи прирученої, чи утримуваної тварини карається двома роками позбавлення волі та штрафом у 30000 євро» (стаття 521-1 Карного кодексу). Однак закон дозволяє розведення кролів у батарейних клітках у нечуваних умовах.

За цією непослідовністю ховається, проте, раціональність іншого порядку. Справді, цінність тварини визначається її практичним чи емоційним використанням або ж уявленнями людей про певний вид і відповідним ставленням до нього. Те саме, до речі, у випадку захисників тварин: за спостереженням одного ветеринара, борці проти дослідів над тваринами активніше виступають проти лабораторій чи дослідників, які використовують приматів чи собак, ніж тих, котрі експериментують з мишами чи крисами. Близько двох третин тих, хто вважає пріоритетом у боротьбі за тварин заборону на використання їхньої шкіри для пошиття одягу, визнають, що носять шкіряний одяг чи взуття. Цей антропоцентризм, який оцінює тварин відповідно до людських інтересів, є ключем до ієрархії, що її ми вибудовуємо у тварин.

Невігластво

Для всіх, хто використовує тварин, невігластво є найприємнішим виправданням. Циркач Андре-Жозеф Буґліон, який вирішив відмовитися від використання тварин у своїх спектаклях, зізнавався недавно, що «легке погойдування слонів, коли вони стоять, я вважав ознакою розслаблення. (…) Те, що мені здавалось розслабленням, було насправді розладом через ув’язнення»[134]. Брак знань про когнітивні, чуттєві й емоційні здатності тварин століттями