Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

у віддалених місцях. Оскільки Дрейк не мав права сідати за кермо, йому довелося їздити автобусом, що іноді забирало по кілька годин у день. Під час обов’язкових занять Дрейк сидів у колі з людьми, з якими, напевне, ніколи б навіть не зустрівся. «Вони були зовсім інакшими порівняно з тими, з ким я вчився у медичній школі». Дрейк згадує, що серед відвідувачів занять були переважно старші білошкірі чоловіки, котрих неодноразово затримували за керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

Після того як Дрейк сплатив штраф тисячу доларів і провів десятки годин на обов’язкових заняттях, йому повернули водійське посвідчення. Утім, виявилося, що це лише початок. Дрейк закінчив медичну школу й подав заяву на резидентуру, повідомивши про звинувачення у керуванні транспортним засобом у стані сп’яніння в усіх відповідних документах. Коли він подавав заяву на отримання медичної ліцензії, йому довелося зробити те саме. А також під час подавання заяви на сертифікацію за спеціальністю. На довершення всього, отримавши місце у резидентурі в районі затоки Сан-Франциско, Дрейк дізнався, що заняття для покараних за водіння у нетверезому стані, які він відвідував у Вермонті, не зараховуються в Каліфорнії, тому йому довелося знову відвідувати ці заняття.

– Я працював цілими днями до пізнього вечора, а потім щодуху поспішав на ці збори автобусом. Якщо я запізнювався хоча б на хвилину, доводилося платити штраф. У певний момент я замислився, чи не краще було б збрехати. Але зараз, згадуючи все це, я радий, що сказав правду.

Коли я був малий, в обох моїх батьків були проблеми з алкоголем. Батько досі п’є. Він може не пити кілька тижнів поспіль, але коли починає – це кепсько. Мама не вживає алкоголь уже десять років, але вона пила протягом усього мого дитинства, хоча я не знав про це й не бачив її п’яною. Однак, навіть маючи всі ці проблеми, батькам вдавалося робити так, що я міг бути відвертим і чесним з ними. Вони завжди любили мене й пишалися мною, навіть коли я погано поводився. Вони не потурали мені. Ніколи не давали мені грошей, скажімо, для оплати юридичних витрат, хоча у них були гроші. З іншого боку, вони ніколи не засуджували мене. Думаю, батьки створили комфортне й безпечне середовище, коли я ріс. Саме це дало мені можливість бути відвертим і чесним.

Зараз я рідко вживаю алкоголь. Маючи схильність до надмірності й ризику, я точно міг би піти цим шляхом. Проте я вважаю, що моя спроможність сказати правду у той важливий момент життя, коли мене затримали за водіння у нетверезому стані, вивела мене на інший шлях. Можливо, те, що я був чесним протягом багатьох років, допомогло мені почуватися комфортно із самим собою. У мене немає таємниць.

Коли Дрейк сказав правду й узяв на себе відповідальність за серйозніші наслідки, це допомогло змінити його життя. Глибока повага до чесності, яку прищепив йому батько у ранньому віці, мала на нього навіть більший вплив, ніж значна генетична схильність до залежності. Можливо, цілковита чесність стала засобом профілактики?

Приклад Дрейка не враховує того, що у корумпованій чи дисфункційній системі цілковита чесність може мати негативні наслідки. Крім того, привілеї раси й соціального класу Дрейка в американському суспільстві посилили його здатність подолати ці наслідки. Якби Дрейк був бідняком чи не був білошкірим, результат міг би бути геть інакший.

Попри це, історія Дрейка переконала мене як матір, що, виховуючи дітей, я можу та навіть повинна надавати особливого значення чесності як одній з основних цінностей.

* * *

Пацієнти навчили мене, що чесність посилює усвідомлення, формує приємніші стосунки, покладає на нас відповідальність перед автентичнішим наративом, а також посилює здатність відкладати задоволення. Чесність може навіть запобігти формуванню залежності у майбутньому. Це надихнуло мене бути чеснішою у власному житті, а також виховувати дітей, наголошуючи на особливому значенні чесності.

Для мене чесність – це щоденне випробування. Якась частина мене завжди прагне хоч трішки прикрасити історію, показати себе кращою або виправдати погану поведінку. Однак я щосили намагаюся боротися з цим прагненням.

Цей зручний маленький інструмент (висловлення правди) важко застосовувати на практиці, але він надзвичайно доступний. Будь-хто може прокинутися одного дня й вирішити: «Сьогодні я не буду ні про що брехати». Це не лише може змінити на краще життя однієї людини, а й здатне змінити весь світ.