Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Угу… Тепер згадав, звідки мені ця назва знайома. Сюжет сценаристи поцупили в того ж Сенкевича, тільки вже з роману «Потоп». Хоча чому поцупили? Факт з історії не викинеш… Лише називався монастир Ченстоховським. А мені пропонується я роль Кміціца»
— Добре, ваша величність. Я беруся за цю справу і… нехай допоможе нам Бог.
«Вітаємо! Ви заробили повагу. Ваші стосунки з фракцією Річ Посполита покращали до «35»
— Одне тільки питання, ваша величність. Якщо дозволите... — Гра грою, але хотілося б прояснити цей момент.
— Звичайно… Запитуй, вацьпан.
— Чому я? Невже у всій Речі Посполитій не знайшлося жодного відважного лицаря, готового на подвиг, що ви довіряєте таку важливу справу першому зустрічному?
Канцлер, який напевно був свято переконаний, що будь-яке розпорядження короля треба виконувати витріщивши очі і тільки бігцем, сіпнувся в мій бік і вже відкрив рота, щоб поставити на місце нахабу, але Сигізмунд підняв руку, і той слухняно завмер, як знеструмлений робот .
— Справедливе запитання, і я радий, що вашмость його поставив.
«Ви заробили повагу. Взаємини з королем Сигізмундом підвищені до «15»
Ось як? Виходить, мовчання — не все те, що блищить.
— Це виказує у вас людину розумну, а не башибузука. І цим підвищує надію на сприятливий результат. Що ж до суті питання… То ви не перший зустрічний, а шляхтич, чиї цноти всіляко хвалить Смоленський воєвода. Це раз... Два — ви зуміли в такий неспокійний час з нечисленним загоном доставити до Кракова такий цінний подарунок. Три... Умовчимо про подробиці, але ми знаємо, за що саме воєвода виписав вам дарчу на Полісся, так? Ну, і не останній штрих, хоча досить важливий — вас ще ніхто не знає. І якщо вацьпан раптом надумає поодинці чи з товаришами вирушити у бік Ченстохова, це нікого не зацікавить.
— Ваша величність думає...
— Це війна… — знизав плечима Сигізмунд. — І Карл не гребує нічим, аби досягти перемоги. Тож наша з вами випадкова зустріч… не що інше, як Боже провидіння. Нехай так і буде.
Угу… Прихильно… Десницею Бога мене ще не називали. Залишилося лише нагадати про винагороду. Хоча б за виконану роботу. А то бігай потім, доводь, випрошуй…
Мабуть, на моєму обличчі щось таке відобразилося, бо король змінив тон із урочисто-пафосного на звичайний.
— Ну, а якщо більше запитань немає, то і я слів на вітер не кидатиму... — Сигізмунд підняв руку. — Канцлер! Випиши патент товариша військового гусарського полку на ім'я Антонія Поліського. І дарчу на… Яке там село поряд з Поліссям?
— Здається, Палиці…
— Паски… ваша величність… — поправив мене вельможа.
— Ось на ці Палиці-Паски й випиши.
— Але... це маєток князя...
— Ніяких «але»! — Підвищив голос король. — Колишньому господареві скарбниця заплатить. Або підбере щось рівноцінне взамін.
— Як накажете, ваша величність... — тут ми з канцлером були одностайні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.