Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

Вероніка.

Йду з хлопцями. Ден виймає з кишені ключ й відкриває ним приміщення поряд. Велика зала з дзеркалом на всю стіну. Ще декілька груш, які кріпляться до стелі. М'які мати в одному з кутків. Саме в той бік і направився Ден. 

Зручно вмостився зверху на ці мати. Розкрив рюкзак й дістав з нього компактний ноутбук. 

- То що я роблю тут? - Поцікавилася в хлопців.

- Ми вирішили, що ти теж маєш знати! - Таємничо почав Ден.

- Маю знати що? 

- Ходімо! - Славка покликав мене і ми вдвох приєдналися до Дена, зайнявши місце на матраці по обидва боки від нього.

- Ми трішки погралися з камерами на різних будівлях: інститута, поряд з клубом де був твій виступ, магазина де можна було в той вечір придбати квіти… - Почав Славка.

- То у Вас продовження шпигунських ігор? Навіть пари не треба відвідувати? - Я насупилася, Славка після моїх слів теж.

- Краще поглянь! - Ден увімкнув приготовану заздалегідь відеонарізку з кадрами, які вони вилучили з різних камер.

- Що я маю там побачити? - Як не намагалася я зрозуміти, куди саме й на кого мені дивитися, але для мене зараз це лише картинка, яка швидко та динамічно змінюється. Купа невідомих мені людей. - Я маю впізнати злодія? 

- Не зовсім! - Славка пройшовся долонею по голові, пригладивши скуйовджене волосся. 

- Спочатку, принаймні, я так точно думав, що шукаємо зловмисника, але потім… Коротше кажучи думаю, що ця вистава з листівкою в квітах, фото з ножем та запискою, це все феєричне шоу, щоб…

- Нажахати мене? - Припустила я.

- Так! - Погодився зі мною Славка. - Ось тут! Нікого не пізнаєш? 

- Тут? - Перепитала я й уважніше вгледілася, бо картинка була досить не чіткою. - Не знаю! Хлопець схожий на Єгора, мого однокурсника. А до чого тут він? 

-  А тут? - Ден відкрив нове відео.

- І тут наче він! Що такого? Здається він нічого не порушує! В його руках немає ножів, мотузок… 

Ден увімкнув наступне відео.

- Стоп! А це не він виходить вночі з мого будинку? 

- Угу! - Кивнув Славка.

- А перше відео з магазину з квітами… - Щось мені вже починає вимальовуватися.

- А ось і вишенька на торті! Замовник цього шухеру! - Вигукнув Ден і знову змінив відео.

Ось цей Єгор перешіптується з ким би Ви думали? Звичайно! Емма! Куди ж без неї. Потім цілує її в якомусь закутку. Його рука повільно ковзає під її спідницю. 

- Бридота яка! Вимкни! - Не витримала я.

- З того, що ми знайшли можна припустити, що ця дівчина… - Почав Слава.

- Емма! - Доповнила його я.

- Так, Емма! Маючи особисту неприязнь до тебе, вирішила підмовити приятеля, щоб влаштувати тобі нестерпне життя.

- То тої ночі у лісі думаєте теж був Єгор?

- Навряд чи! Звичайно, бути обережною не завадить!... - Продовжив Ден.

- Ці три вчинка, здалися мені одразу занадто, - Славка замислився, - банальними чи що. Ну не тягнуть вони на холоднокровних злочинців, які готові вкоротити віку. Це щось, на кшталт: дрібної помсти, погрози, цькування. Довести до манії переслідування, навести жаху, щоб і крок ступити боялася.

- А справжній злочинець він геть інший! Він заліг на дно і спостерігає! - Доповнив Ден.

- Дякую! - Вигукнула я. - От вмієте заспокоїти! - Склала руки на грудях. - Тепер мені значно краще!

- Але ж ми постараємося бути поряд! - Спробував виправитися він.

- Чудово! То я тепер під всебічним наглядом! Емма зі своїми посіпаками! Ви зі своїм захистом. І… - Видихнула я і продовжила. - Сам злочинець. Все-одно не розумію, чому то не міг бути Єгор? Хотів налякати, переплутав, бо дівчина була в моєму светрі…

- Спочатку ми й дійсно не відкидали цей варіант, але в той час він був у іншому місці. Нажаль! Це так! - Ден зіскочив з матів, склав ноутбук у свій рюкзак. - В мене є одна невідкладна справа. - Він поглянув на годинник на руці. - Ніко, якщо ти зараз нікуди не поспішаєш, то я б порадив тобі вивчити декілька прийомів самозахисту.

- І хто ж мене навчить? - Радити всі вміють, а от навчити так, щоб це дійсно допомогло зупинити нападника, вже проблема!

- Я можу! - Відповів на моє питання Славка.

- Ти? - Я розгублено заморгала. 

Наче й не важко було здогадатися, якою буде відповідь, але до останнього не могла повірити, що він визветься мене вчити прийомам самозахисту.

- От і чудово! - Ден задоволено посміхнувся й, закинувши свого рюкзака на плече покрокував до виходу, лишивши нас удвох.