Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Якщо ти хочеш таким чином спитати, чи не шкода мені його, я відповім, що так, мені шкода вбивати його. За стільки років, чесно кажучи, звик до Хайдена, але так сталося, що він є перешкодою на шляху до моєї мети.

– І яка твоя мета?

Боюся визнати, але мені страшно почути підтвердження своєї припущення з його вуст. Не люблю заводити ворогів…

– Помститися матері, – підписав собі вирок лже-фамільяр. – Після її смерті я заспокою цей біль.

– Ти наївно вважаєш, що я просто стоятиму і дивитися, як ти розправляєшся з моєю Ізумі? Якщо так, то ти дурний.

Білявий трохи пройшов вперед і повернувшись спиною запитав:

– А хто дозволить тобі перешкодити моїм планам? Так, ти будеш винагороджена статусом княгині вампірів, але руки твої будуть пов'язані, кирія Гріс.

– Гріс?

– Так. Тепер таким буде твоє прізвище, Іриніє.

Поки він не повернувся, я метнулася вперед, збираючись збити його з ніг для початку, але він все ж таки справжній щурів:

– Солодких снів, побачимося на церемонії, – йому було достатньо клацнути пальцями, щоб я заснула. Це як?

Заснула в садку в процесі нападу у сміливій чорній сукні з ковдрою поверху, а прокинулася у весільній сукні на якомусь вівтарі. Так, ще стати підношенням не вистачало.

Ось що цікаво: біла сукня теж напівпрозора, з подобою корсета, короткими шортами та прозорою спідницею. Йому настільки подобаються мережива чи він ненавидить інтриги? Як би там не було, нехай іде подалі зі своїми уподобаннями.

Легше привчити вампіра від крові, ніж муд… скривдженого від помсти. Так, раніше я не вбивала породжень темряви, поки вони не чинили злочинів або не загрожували моєму життю, але все буває вперше. Тим більше це та гра, де або ти, або тебе. Не можна допустити смерть Ізумі.

– З пробудженням, Іриніє, – стоячи спиною до мене, він щось робив руками.

– Що ти зі мною зробив?

– Звичайне легке присипляюче заклинання.

Так… На таке здатні небагато видів породжень темряви. Хоча чого ще варто було чекати від рідної дитини втілення Темряви? Цілком ймовірно, що він здатний на всі трюки, на які здатні монстри, а якщо згадати про його «світле» коріння, то переді мною непереможний ворог, який житиме, поки живуть первородні джерела.

– І ти це зробив, щоб переодягнути мене і зайнятися тим, чим при сторонніх не займаються? – ні, у цьому плані я не зіпсована, але інтенсивні рухи руками вгору й униз моя бурхлива фантазія більше ні з чим асоціювати не змогла.

– Іриніє, потерпи ще трохи, – роздратовано обернувся Ругун, розкриваючи таємницю його заняття. Декому зараз закортіло розплутувати якісь мотузочки. – Підготовка майже завершена. Щойно всі будуть на місці, ми проведемо обряд.

А що я? Я не поспішаю. Хоч вічність свої мотузочки розплутуй, якщо це відтермінує або скасує весілля.

Так, посміялися, пограли та вистачить. Настав час шукати вихід: для початку з підземелля (якщо це підземелля), а потім – із ситуації. Вікон немає, єдиний шлях із приміщення перекритий. Сумно. Значить будемо йти напролом.

Ругун, дві жінки та троє чоловіків. Можливості всіх шістьох мені невідомі, тож сила не допоможе. Потрібно задіяти хитрість. Напевно варто спробувати прийом «школяр», ймовірність його дієвості невелика, але поки що це найкраще, що спадає на думку.

– Я, звичайно, перепрошую, але мені хочеться відвідати дамську кімнату, щоб припудрити носик.

– Іриніє, ти до цього вже прокидалася і ходила до туалету.

– Коли? – тут здивування в мене було щире. Як так: мене випускали, а я й гадки не маю?

Прислухалася до відчуттів… Справді. Сечовий міхур був порожній, все сухе, все чисте… Ну, добре хоч він не допускав конфузних ситуацій, що я довгий час провела у лежачому положенні без можливості відвідати кімнату для роздумів, але це з ворога друга з нього не робить… Хвилинку… У Кіери я пробула майже тиждень і не під заклинанням. Це виходить ... Темрява, як соромно!

– Якщо ти думала під таким приводом втекти, я б не рекомендував цього робити, – озвучив погрозу чоловік, все ще зосереджений на нитках, і махнув рукою, виявляючи ту, що була прихована. – Сподіваюся, ми одне одного зрозуміли.

Навіть не знаю, як не заплакала, побачивши мою зниклу Ізумі, прикуту до кам'яної стіни. З-під кайданів виднілися синці, губи її були потріскані і кровоточили, та й очі були заплющені. Хто б міг подумати, що перед ним не звичайна полонянка якогось деспота, а саме втілення первородної Темряви?

Може сльози я й стримала, але ноги помчали відразу, як тільки заціпеніння зійшло. Не звертаючи уваги ні на жінок, що перегороджують шлях, ні на чоловіків, я бігла стрімголов до тієї, хто виростив мене, вивчив, був наставником. До моєї матері та моєї улюбленої захисниці.

Залишалося якихось нещасних п'ятнадцять кроків, як під ногами намальоване крейдою коло засвітилося і ударною хвилею відкинуло мене досить далеко. Приземлення було жорстким: постраждала не лише попа, спина та руки, а й голова.

– Я попереджав, – спокійно прокоментував Ругун, продовжуючи розплутувати свої вузли.