Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

кабінет, щоб я не могла туди увійти. І планують повернутися. Мені не подобається їхня присутність. Орландо це теж не подобається. Один з них,— Леонора явно обурилася,— спитав, чи не хочу я трохи пожити десь в іншому місці. «Ні, не хочу»,— сказала на це я. Орландо ніколи не жила в інших місцях, вона цього не подужає. Нікуди я не поїду.

— Поліція не казала, що вас планують допитати?

— Ні,— відповіла Леонора.— Мене тільки спитали, чи можна їм у кабінет.

— Добре. Якщо вони захочуть поставити вам питання...

— То без адвоката з ними не розмовляти. Це мені Една порадила.

— Нічого, якщо я завтра зранку до вас заїду?

— Нормально,— Леонора ніби зраділа.— Приїжджай десь о десятій, раніше мені треба буде вийти в крамницю. Весь день довелося тут сидіти. Не могла ж я дозволити, щоб вони нишпорили в будинку без мене.

Страйк поклав слухавку і знову подумав, що манери Леонори навряд чи викличуть у поліції симпатію до неї. Чи роздивиться Анстис — як роздивився Страйк,— що певна тугодумність Леонори, її нездатність поводитися «як слід» про людське око, її вперте небажання бачити те, чого вона не хоче бачити (мабуть, саме ті якості, завдяки яким вона стільки років витримувала життя з Квайном), завадили б їй стати його вбивцею? Чи її ексцентричність, відмова горювати як годиться через вроджену — і, мабуть, нерозумну — чесність якраз і роздмухають підозру, якою вже повниться буденна уява Анстиса, а інші варіанти буде викреслено?

До своїх нотаток Страйк повернувся з майже нервовою енергійністю, хоча лівою рукою і далі нагрібав і відправляв у рот їжу. Думки приходили швидко, зв’язно: він записував питання, на які хотів мати відповіді, місця, які планував вивчити, сліди, які треба було розвідати. То був план дій для нього самого і спосіб підштовхнути Анстиса у правильному напрямі, розплющити йому очі на той факт, що не завжди вбивця чоловіка — дружина, навіть якщо чоловік той був бездарний, ненадійний, невірний.

Нарешті Страйк відклав ручку, в два прийоми прикінчив локшину і прибрав зі столу. Свої записи він поклав у картонну папку, яка мала на корінці ім’я «Оуен Квайн», спершу закресливши слово «зникнення» і дописавши натомість «убивство». Страйк вимкнув світло й уже зачиняв скляні двері, аж тут йому дещо спало на думку, і він повернувся до комп’ютера Робін.

І ось воно — на сайті «Бі-бі-сі». Звісно, не новина для першої шпальти, бо хай що собі там думав Квайн, знаменитий він не був. Звістка про його смерть знайшлася за три статті після основної новини — що ЄС узгодив заходи щодо виведення Республіки Ірландії з кризи.

У будинку на Тальгарт-роуд (Лондон) знайшли тіло, вірогідно, письменника Оуена Квайна, 58 років. На основі знахідки, зробленої вчора другом родини, поліція розпочала слідство.

Не було ні фото Квайна в його тірольському плащі, ні відомостей про страшні речі, які зробили з тілом. Але все тільки починається; часу ще повно.

Піднявшись до квартири, Страйк відчув страшну втому. Він усівся на ліжко і потер очі, тоді аж упав на нього — одягнений, з незнятим протезом. Його опосіли думки, які раніше вдавалося відганяти...

Чому він не повідомив поліції, що Квайна немає майже два тижні? Чому не спало йому на думку, що Квайна могли вбити? Він мав відповіді на ці питання — слушні, раціональні питання, коли їх поставила детектив Раулінз, але відповісти самому собі виявилося набагато важче.

Не треба було діставати телефон, щоб поглянути на тіло Квайна. Видіння того зв’язаного й зогнилого трупа ніби випалили у Страйка на зіницях. Скільки хитрості, ненависті й збоченості знадобилося, щоб утілити хворобливі фантазії Квайна в реальність? Що за людина здатна розрізати іншу людину, облити кислотою, випатрати і розставити тарілки навколо спорожненого тіла?

Страйк не міг позбутися ірраціональної упевненості в тому, що мусив якось занюхати ту сцену здалеку — мов птах-стерв’ятник, яким його навчили бути. Як він — зі своїм колись таким знаменитим чуттям на все дивне, небезпечне, підозріле — не здогадався, що галасливий, схильний до драми

й самореклами Квайн не показувався надто довго й надто довго мовчав?

«Тому що нещасний дурень мав звичку кричати „Вовк!“... і тому що я геть виснажений...»

Страйк перевернувся на ліжку, піднявся і пішов до ванної, але його думки раз у раз поверталися до тіла: розчахнутий тулуб, випалені очі. Вбивця ходив навколо понівеченого трупа, коли той ще спливав кров’ю — можливо, луна від криків Квайна під склепінням майстерні тільки-но змовкла — й акуратно поправляв виделки... і було ще одне питання у список: чи чули сусіди бодай щось, коли Квайн конав?

Страйк урешті-решт влігся в ліжко, затулив очі великою волохатою рукою і дослухався до власних думок, які все смикали його, мов двійник-трудоголік, що ніяк не вгамується. Судмедексперти вже мали більше доби. Навіть якщо результатів аналізів ще немає, якоїсь думки вони вже дійшли. Треба подзвонити Анстису, спитати, що вони кажуть...

«Досить,— наказав Страйк збудженому мозку.— Досить».

І завдяки силі волі, яка в армії допомагала йому миттєво засинати на голому бетоні, на кам’янистому ґрунті, на горбатих койках, що іржаво рипіли від кожного руху великого тіла, Страйк плавно поринув у сон — мов військовий корабель, що відпливає у темряву.

21

Is he then dead?

What, dead at last, quite, quite for ever dead?

William Congreve, The Mourning Bride[26]

Наступного ранку за чверть дев’ята Страйк повільно спускався металевими сходами і казав собі — вже не вперше — що треба щось робити зі зламаним ліфтом. Коліно досі боліло і набрякало після падіння, тож він гадав, що на Ледброк-Грові буде десь за годину — повсякчас брати таксі він не міг собі дозволити.

Коли Страйк відчинив двері, йому в обличчя дмухнуло морозом, а тоді все стало білим — бо за кілька дюймів від його обличчя спалахнула камера. Страйк моргнув — перед очима тремтіли силуети трьох людей,— а потім підніс руку, щоб захиститися від нових спалахів.

— Чому ви не повідомили поліцію про зникнення Квайна, містере Страйк?

— Ви знали, що він мертвий, містере Страйк?

На якусь мить він захотів повернутися всередину і замкнути двері, але це тільки означало, що він потрапить у пастку і все одно муситиме зустрітися з ними пізніше.

— Без коментарів,— холодно мовив Страйк і рушив просто на журналістів, відмовляючись хоч на йоту змінити курс. Журналісти змушені були розступитися: двоє і